(Народні повір'я)
Доля (талан, фатум) — з-поміж інших трактувань, це ще й фантастично-поетичний образ, який у прадавній міфології українців ототожнювався зі щастям і виступав антиподом лихої долі, недолі, нещастя.
Найчастіше доля змальовувалася в образах жінки, панича, незнайомця тощо. Щаслива доля — приємна на вигляд, чепурна, а лиха — заспана, запухла, невмита, словом — неряшниця.
За народною уявою, кожна людина має свою долю, яка фатально визначає її вік, благополуччя, добробут та інше. Під якою планетою та в яку годину (добру чи лиху) народилася людина (такі “таємниці відали у східних слов'ян волхви) — така її доля. Тож сприймалася вона не як божество, а як двійник людини, її невидима тінь.
У народних оповіданнях доля багатої та щасливої людини з'являється на її ниві і дбає про добре ведення всіх господарських справ. Доля ж убогої людини найчастіше байдикує, гойдається на верболозі або ж спить, інколи проводить час у корчмі.
Отже, за всієї своєї вродженості та невідворотності доля все ж залежить від характеру та здібностей людини, її задатків та, передусім, прагнення до праці, а не лінивства. Але, як вважали наші пращури, вона (людина) мусить знати свою долю.
Народні оповідання пізнішого походження вже пройняті християнським забарвленням: доля дається людині від Бога і уникнути її неможливо. (Кожен має свій хрест, який повинен нести). Вважалося, що щасливу долю слід сприймати з вдячністю, а не з погордою, бо інакше втратиш її. (Гординя — гріх!). Взагалі, слід дякувати Богові за все, бо Він краще знає, що робить. Це відобразилося і в народних приповідках. У сиву давнину, пройняті багатьма пересторогами та марновірством, українці вважали, що довідатися про долю можна, коли випадково підслухати “розмову” віщих птахів — ворони, сови та інших. (Цікаво, що ця ворона накаркає?..). Звісно, тепер ми дивимося на це з посмішкою. Разом із тим люди охоче вдавалися до послуг різноманітних ворожбитів, ворожок, планетників (це тепер — астрологи), мольфарів... І, на жаль, в наш час таке спостерігається. Але краще до цього не вдаватися, бо це — гріх! Пам'ятаймо: багато в чому людина сама вирішує свою долю і завжди через молитву уповаймо на Всевишнього, Богородицю, всіх святих.