Шишкарів — вельми цікавих і гарних птахів не так вже й часто зустрінеш у наших лісах. Проте пильні, спостережливі, люблячі природу люди відразу запримітили їхню красу, дивовижну будову дзьоба і навіть склали легенду про них. А та легенда поширилася світом.

...Розповідають, коли Ісуса Христос висів розіп'ятий на хресті, прилетіли шишкарі, щоб хоч якось допомогти Сину Божому, визволити Його. Своїми дзьобиками (верхня і нижня щелепи їх перехрещуються і нагадують обценьки, якими зручно птахам витягати з-під лусок шишок насіння) повисмикували цвяхи, якими був прибитий до хреста наш Господь, навіть трохи намочили у Його крові своє пір'ячко, і ці плями назавжди залишилися на птахах. За таку чуйність, любов і допомогу Ісус Христос зарахував шишкарів до сонму святих істот.

Прекрасна легенда не без глибокої моралі: любити Бога, любити ближнього і завжди йти на порятунок інших.

А й справді цікавий факт щодо “святості” шишкарів: птахи, які гинуть, не розкладаються впродовж 15-20 років. Їхні опудала добре зберігаються у природничих музеях. Вчені з'ясували, що справа в смолистих речовинах, які містяться в насіннях шишок хвойних дерев — улюблених ласощах шишкарів. Тож вони, так би мовити, ще живими себе бальзамують.

Дивних птахів можна побачити у ялинових, соснових лісах. Вони цілий день невтомно метушаться між гілками і тягають щось у дзьобі. Шишкарі трохи більші за горобця, яскраво-червоні, з відтінками бурого, сірого і зеленкувато-жовтого кольорів. Гнізда в'ють посеред зими! У лютому вилуплюються 4-5 пташенят. Міцні морози, хуртовини їм не страшні, бо добре зігрівають щільний пух і мама з татом, та ще й встигають годувати своїх ненаситних малят тим же насінням шишок.

Мешканці Карпат і тепер називають шишкарів птахами-визволителями Ісуса Христа...