Наші давні предки — східні слов'яни-язичники вельми поважали Числобога, тобто бога чисел, бога часу. Без нього, вважали, можна будь-коли, будь-якої миті втратити лік, і то назавжди, навіть “зникнуть день і ніч, не буде ні дня, ні ночі”. Отож їхня філософія стверджувала, що без часу не можна жити.

Числобог зображувався у вигляді статуї з двома обличчями: сонця й місяця. Сонце на небі показує денний час. За тим, як воно високо піднімається або сідає за обрій, можна визначити, чи це ранок, чи це день, чи це вечір. Так само за місяцем і положенням зірок (сузір'їв) на небі можна визначити нічний час.

За народними переказами, у давньому Києві був храм Числобога. Перед храмом росли дивовижні квіти, які розтуляли свої пелюстки в різний час дня і ночі. За ними волхви визначали, котра година. Зрештою, не так вже й потрібно було послуг волхвів, адже наші предки - ледь не кожен з прадавніх українців - добре зналися (нехай, навіть, на побутовому рівні) на травах, квітах, тож самі визначали час за їхньою поведінкою.

Східнослов'янський Числобог тотожний давньогрецькому Кроносу і римському Сатурну. В античні часи їхні свята починалися 17 грудня і тривали протягом тижня. В Україні Числобога вшановували в дні зимового сонцестояння — 21-22 грудня, коли припадала найдовша ніч у році. Опісля сонце щоразу додає більше світла і чимраз продовжує день аж до 22 червня.