І ТЕПЕР ЯРИЛО ХОРОВОДИ ВОДИТЬ...

 

Одне із самобутніх імен, яким називали наші пращури-язичники сонце, - Ярило. Йому співали хвалебні пісні, складали гімни, приносили пожертви (ні-ні, тільки не людей і тварин!), дарунки у вигляді квітів, молодих гілок деревця.

Ярило — бог весняного сонця, родючості, пристрасті. Корінь слова “яр” означає “ярий, нестримний, збуджений”. У давні часи чоловіча пристрасть порівнювалася з мужністю, войовничістю й силою. Тому божества родючості у східних слов'ян часто зображувалися з мечем.

У Велесовій книзі Ярило названий Ярбогом (або Яробогом). Він згадується, як бог, який “править весняним цвітінням, русалками, водяниками, лісовиками, домовиками...”.

Обряд водіння Ярила в окремих етнографічних регіонах України зберігся до нашого часу: дівчата обирають найкращого парубка, вдягають його у вінок з весняних квітів і трав та водять вулицями від хати до хати, де є дівчата на порі. На широкому лузі, лісовій галявині або біля річки водять навколо Ярила хороводи, співають веснянки, гаївки. Однак тепер це виглядає лише як театралізоване дійство.

Всі права захищені. Використання матеріалів сайту і автоматизоване копіювання інформації сайту будь-якими програмами без посилання товариства заборонено ©2020 Probi.