Найскладніша стадія розвитку головних уборів українських дівчат, яка мала доволі значні територіальні відмінності, - звиті вінки.
Наприклад, на Середньому Подніпров'ї розмір квітів звитого вінка поступово зменшується в напрямку потилиці, в той час як в інших етнографічних регіонах України (зокрема на Поділлі) “квітчалися” в протилежному напрямку.
У звичайному чубатому вінку композиційний акцент був спереду. Залежно від призначення вінок міг бути більш або менш нарядним і складним. Виготовляли його з різних живих квітів — чорнобривців, волошок, польового маку, барвінку, жоржин або зі штучних паперових квітів, прикрашених сусальним золотом, пташиним пір'ям, пофарбованим у яскраві кольори. Ззаду на спину опускалися барвисті стрічки.
На Західній Україні звиті стрічки прикрашали уплітами, герданами зі скляних намистин, листками барвінку тощо. Дівчата підв'язували підборіддя червоною хустиною і, піднявши її на тім'я, опускали кінці з тороками за голову — у переміть. Під хусткою з боків голови втикали живі або штучні квіти — чічки. На Прикарпатті до кіс прив'язували цілі жмути червоної, рідше різнокольорової вовни, яку опускали на плечі. Такі прикраси називали — уплітки.
Гуцулки носили звиті вінки зі стеклярусу та стрічок, штучних квітів і пір'я павича. Ці прикраси називали — карабулі. На весілля одягали головний убір на зразок шапочки, зроблений з герданів та стрічок і оздоблений спереду круглими металевими бляшками, а збоку китицями квітів.
На свята прикрашали коси квітами або дрібним пір'ям, яке вмочували в розтоплений віск. Поверх усього цього накладали різнокольорові шовкові стрічки, кінці яких опускали на плечі.
Під час праці у полі, на сіножаті дівчата підв'язували волосся стрічками.
Підготував Тарас ЛЕХМАН.