Прикладом глибокої дитячої віри у Христа, готовності піти за неї на страхітливі муки і навіть прийняти люту смерть — є духовний подвиг Святих Віри, Надії, Любові, а мудрого й побожного виховання дітей — їхньої матері, ревної християнки Софії, яких у церквах східного обряду вшановують 30 вересня.
Святі мучениці жили у Римі у II столітті за часів правління імператора Адріана. Софія, вдова-християнка, сама виховувала трьох донечок: Віру — 12-ти років, Надію — 10-ти років і дев'ятирічну Любов. Змалку вони навчилися читати Євангеліє, що додавало їм сили і твердості духу.
Одного разу імператору-язичнику донесли про їхню приналежність до християн. Це був страшний час для християнства, коли за віру в Єдиного Живого Бога людей піддавали жорстоким тортурам і страчували.
Спочатку імператор викликав до себе матір Софію і почав розпитувати про віросповідання. Та не зреклася свого Бога, а лише підтвердила, що вірує у Нього. Тоді правитель наказав жінці-язичниці наглядати за Софією. Через три дні викликав на суд.
Цей час мати провела з дочками у розмовах про Господа, чим більше скріпила їхню віру та надала сил. У призначений день Софія прийшла з доньками до Адріана. Побачивши юних дівчаток, він почав благати Софію покаятися та вклонитися язичницьким ідолам. Навіть обіцяв удочерити дівчаток, забезпечити багатством на майбутнє, знайти достойних супругів... Але мати і діти залишалися непохитними, твердили тільки одне: у них є Бог-Отець, і заради Нього вони готові постраждати.
У відповідь на ці слова імператор звелів спочатку катувати старшу дівчинку Віру, але вона просила матір та сестер бути стійкими і не зраджувати Ісуса Христа. Незважаючи на тортури, Віра чудесним способом залишалася непокаліченою і здоровою. Тоді палачі почали катувати молодших дівчаток — Надію і Любов. Але й ті виявились стійкими, енпохитними. У розпачі імператор наказав стяти всім трьом голови. Сталося це 137 року.
Софію імператор не катував, вирішивши, що з неї достатньо того, що вона бачила муки і смерть своїх донечок. Упевнившись, що жодні знущання не зможуть похитнути її віри, Адріан дозволи забрати тіла дітей і поховати їх. Софія це зробила, а сама з горя та сліз через три дні померла на їхній могилі.
У VIII столітті мощі ревних християнок були перенесені з Риму в Ельзас до церкви Ешо, де покояться і тепер.
Віра, Надія, любов — символи християнських чеснот. Тому так і нарекла їх мати-християнка Софія, що в перекладі — Мудрість.
А в українській народній традиції цей день вважається іменинами всіх жінок. Тож вони можуть святкувати і відпочивати!..
Тарас ЛЕХМАН, журналіст