Зажин — традиційна форма особистого найму на час жнив. Селян, які вдавалися до неї, називали зажонщиками, женщиками, заженниками. В основі зажину був договір про взаємні обов'язки та умови плати, який коригувався лише за непередбачених обставин. Для найбіднішого селянства зажин був ледь не єдиним джерелом існування. Пошуки такого заробітку починалися з Великого посту. Найчастіше зажонщики домовлялися напередодні Трійці.

Для формування артілей зажонщиків існували спеціальні місця збору (становки).

Розмір оплати праці зажонщиків звичайно дорівнював кожному третьому снопу (третина). Така традиція особливостійко зберігалася між селянами. У поміщицьких господарствах оплата була значно меншою або передбачала додаткові роботи. Крім натуральної оплати, звичай вимагав, аби роботи велися на господарських харчах.