Що не кажіть, але в народній традиції українців Андрія — це молодіжне свято, і називали його ще “вступом у зиму”, оскільки, за старим стилем, святкували Андрія 30 листопада (в останній календарний день осені), а не 13 грудня.

Молодіжні зібрання цього дня були наповнені веселощами й розвагами і подекуди називалися великими вечорницями. На Андрія вдавалися до різноманітних прийомів любовно-шлюбної магії: засівання конопель, ворожінь із балабушками, калитою тощо. Ці ворожіння мали відповісти на такі основні питання: чого чекати в Новому році — шлюбу чи смерті. Якщо шлюбу, то хто буде чоловіком, чи буде шлюб щасливим. Намагалися також дізнатися про професію майбутнього чоловіка, главенство у майбутній сім'ї. Магічні дії нерідко супроводжувалися відповідними примовками:

- Андрію, Андрію!

Я на тебе коноплі сію;

Спідницею волочу,

Бо дуже заміж хочу.

Проте вже на початку минулого століття молодіжні ворожіння на Андрія (а вони були суто дівочими) втратили свою магічну функцію і перетворились на традиційні ігри, що супроводжувались сміхом та жартами.

Хоча це гостро засуджувалось громадськістю і церквою, все ж парубки у ніч на Андрія таки робили “збитки”. Набір типових андріївських жартів не вирізнявся особливою вибагливістю: парубки знімали з воріт хвірткиі заносили на край села, підпирали кілком двері хати, вилазили на стріху і затикали комин, пускали в димар горобців, а як пощастить спіймати, то й ворону. Висадити воза на дах хати, а тим паче буду з псом — це вже особливий жарт. Такі ритуальні безчинства творили здебільшого тим господарям, у кого були дочки на виданні...

Пам'ятаймо, що таке робити — негоже! Крім того, Андріївські вечорниці припадають на період Різдвяного посту. Отож, гучні забави в цьому випадку суперечать християнській моралі.

Підготував Тарас ЛЕХМАН.