Як за церковними так і за світськими джерелами, хрестини — це комплекс обрядових дій, спрямованих на прилучення дитини до сім'ї, общини і християнського світу, відання її під опіку Божу, Ангела-Хоронителя й опіку всіх святих, насамперед того, чиїм іменем нарекли немовлятка. Самі ж ритуальні дії хрещення у народній традиції мають глибоке коріння.
Розрізнялося декілька варіантів хрестин — переважно народні, суто релігійні та змішані. Найбільш поширений в Україні останній варіант: спочатку дитину хрестять у церкві, а потім у родині влаштовують гостину. Це знайшло відображення в усталених висловах: йти на хрестини, йти на хлібосілля (несли хліб), йти на збір.
У радянські часи, особливо в період розгулу атеїзму, релігійний обряд хрещення переважно зберігався в західних регіонах України. Часто хрестили потайки, запрошували священика додому.
В окремих родинах вважалося: поки дитина була нехрещеною, мати не могла її годувати.
- Отакої?!. - скажете ви... - А хто ж тоді?!.
Церква небезпідставно назвала такі витівки безглуздими і навіть гріховними.
Серед гуцулів було заведено, йдучи до храму, стелити на поріг хати петик (верхній одяг), на який клали дитину. Після того, як мати тричі переступала через дитину (деякі етнографи тлумачать цю обрядову дію так: щоб дитина у майбутньому слухала батьків), кума брала її на руки і виносила у сіни. Там баба-повитуха клала на поріг ніж, а кума, переступаючи поріг, подавала ніж через вікно (відганяючи все зле). І тільки після цих магічних обрядів, які знову ж таки підпадали під осуд церкви, несли дитину до храму на хрещення. Борони Боже, аж ніяк не закликаємо читачів дотримуватиися цього, а подаємо інформацію лише, як висвітлення одного з пластів народно-побутової культури!
В обряді хрещення важливу роль відігравали куми, або другі батьки новонародженого (у церковному варіанті — хресні батьки), яких запрошували тато й мама немовляти. Обирали переважно одну пару кумів із числа близьких родичів, найвідданіших друзів. В окремих етнографічних регіонах України набирали до дванадцяти (це — максимальне число) пар так званих”нанашок”.
Відмова від кумівства вважалася великим гріхом. Але й відповідальність у хресних батьків була великою: вони повинні були знати сутність церковного обряду хрещення, молитви, готові нести відповідальність перед Богом і людьми за життя, виховання похресника, навіть для цього попередньо пройти співбесіду зі священиком; на побутовому рівні - хресні батьки (а не природні батьки!) справляли для похресника усі хрестильні обряди, гостину для гостей, складали пожертву для церкви, далі справляли пострижини (перший рік від дня народження), весілля. У свою чергу батьки похресника несли кумам пироги, а підростаючі похресники щороку провідували своїх других батьків і бабу-повитуху, а на Святий Вечір несли їм вечерю.
Після хрестин церковні куми й сусіди збиралися до хати новонародженого за святковий стіл. Хресні батьки неодмінно несли сім хлібів (як сім таїнств) і біле полотно (крижму). Саме з цього полотна шили дитині першу сорочечку.
На Гуцульщині побутував звичай: хресні батьки дарували на весілля хрещеникові коня, корову чи овець (мінімум — три). Навіть при нестатках, все ж щедрості не було меж. Так велів громадський звичай, так веліла мораль, людська совість. Тому між кумами і батьками дитини встановлювалися свояцькі стосунки. А скільки вже анекдотів існує про кумівство... Однак, це — тема окремої розмови...
Тарас ЛЕХМАН.