Як би там не тлумачили наші недруги, але Україна — таки з багатою і давньою історією, культурою. Найдревніша цивілізація, яка з'явилася на теренах сучасної Української держави — трипільці.
В період неоліту (новий кам'яний вік — VI-IV тисячоліття до н.е.) в історії людства відбулась одна з найвизначніших змін, яку англійський археолог Г. Чайлд назвав неолітичною революцією. Суть її полягає у переході від привласнюючого господарства (збиральництво, мисливство, рибальство) до відтворюючого господарства (землеробство і скотарство). Цей перехід тривав протягом багатьох століть. Спочатку він охоплював ті регіони, що за своїми географічно-кліматичними умовами були найбільш сприятливі для цього. В Україні це південно-західні області. На теперішній день археологами виявлено понад десяток неолітичних культур (дунайська, буго-дністровська, сурсько-дніпровська та ін.).
Наступна епоха енеоліту (мідно-кам'яний вік) стала періодом остаточного утвердження домінуючої ролі відтворюючого господарства і перехідною до епохи металів. Найяскравішою археологічною культурою доби енеоліту була трипільська культура.
Наприкінці XIX століття київський археолог Вікентій Хвойко біля села Трипілля на Київщині дослідив нове поселення і відкрив археологічну культуру, яка від місця першого її виявлення отримала назву — Трипільська. Творці цієї культури заселяли у IV-III тисячоліттях до нашої ери територію від Дніпра до Карпат. Походження трипільців остаточно не з'ясовано, але більшість учених схиляється до думки, що прибулі племена частково злилися з неолітичними племенами Буго-Дністровської культури. Головним їх заняттям було зернове землеробство (сіяли жито, пшеницю, ячмінь, просо). Крім того, вони займались садівництвом (вирощували абрикоси, сливи, аличу), скотарством та рибальством. Для обробітку землі використовували мотики, а згодом і рало. Зернові культури збирались дерев'яними серпами з роговими та крем'яними вкладками. Господарство велось так інтенсивно, що через 50-100 років земля цілком виснажувалась і люди змушені були переселятися.
Трипільські племена вперше на території України почали користуватися виробами з міді. Проте головною сировиною для виготовлення знарядь праці та зброї залишалися кремінь і дерево.
Високо, як ніде в Європі, у них була розвинута житлова архітектура. Хати мали по кілька кімнат, а іноді й поверхів, де жила разом велика матріархальна родина. Кожне житло мало глиняний хрестовидний жертовник, що свідчило про глибокі, сконцентровані форми релігійних вірувань трипільців. Хати були згуртовані у села, що вказує на високий ступінь родової організації. Вони були розташовані колом, серед якого стояв громадський будинок для сходин та спільних культових обрядів. Найбільше таке поселення було відкрите біля села Володимирівки на Кіровоградщині, де розкопки виявили 200 хат, розташованих п'ятьма концентричними колами. Навколо таких великих протоміст розташовувались невеликі поселення, утворюючи округи з населенням 15-20, а то й більше тисяч осіб.
Найбільш прикметною для трипільської культури була її кераміка. Вона добре випалена й орнаментована. Орнамент — головний вияв трипільського мистецького духу. Провідними мотивами орнаменту були спіралі і вольти, виконані темною, іноді чорною і біло фарбами на чорному тлі посудини. Крім того, на посудині зустрічаються схематичні малюнки свійських тварин, зображення жінок, що мало магічне значення. Такі зображення збереглися в українських народних вишивках, килимах, в народній кераміці, а особливо в українських великодніх писанках.
Другим виявом мистецького хисту трипільських племен стали керамічні людські і тваринні фігури з глини. Найбільш було жіночих зображень. Їх фігурки мали культове значення і висвітлювали образ праматері-родоначальниці у матріархальній родині.