КОЛИВО І СИТА — ОБРЯДОВІ ПОМИНАЛЬНІ СТРАВИ

Як поминали померлих у давніші часи? Мова не тільки про молитву, заупокійну Службу Божу, відвідування могил. Хоча це, безсумнівно, є найважливішим та найнеобхіднішим у християнській практиці! Так от, здавна в українців неодмінною поминальною стравою на столі було коливо — різновид куті. Але це аж ніяк не означає, що споживали його тільки на різдвяні свята, зокрема, у Святий Вечір.

Без колива, казали, не буде поминок! З нього починали поминальний обід відразу після поховання спочилого у Бозі, на дев'ятий і сороковий дні, на роковини смерті, а також в окремі поминальні дні, наприклад, у Переддмитрову суботу. Трпаляється, що на поминках споживають його і тепер.

Для приготування колива (це ще відомо з XIX — початку XX століття) пшеницю або ячмінне зерно, яке не дробили, варили до готовності, щоб було доволі м'ягким, охолоджували і поливали ситою або не дуже солодким цукровим сиропом. На Північній Україні і Полтавщині замість зерна брали печений у домашній селянській печі білий хліб, булочки, дрібно кришили у миску і також поливали ситою або цукровим сиропом. І це вважалося коливом.

Взявши три ложки такої страви, були певні: присутні за столом ніби згуртовуються у цьому світі, забезпечуються майбутнім — продовженням роду, новими прийдешніми поколіннями замість тих, що відійшли у Вічність. А це майбутнє якраз і символізується зерном, святим хлібом.

Ситу для підсолоджування колива (це, щоб і сущим на землі, і покійним було солодко, не терпіли мук, минало лихо) готували з неферментованого меду. Робили таким чином: медові стільники вкладали у діжку, заливали окропом і клали у цю ж діжку розпечене на відкритому вогні каміння. (Каміння розпікали обов'язково на дровах, а не на вугіллі). Мед розчинявся, а віск спливав на поверхню води. Вощину збирали, ситу проціджували та охолоджували.

Вважають, що ще в часи Київської Русі сита була повсякденним напоєм, а не тільки обрядовим чи приправою до колива. Такий собі десерт, яким закінчувалося застілля. Звідси й вислови - “насититися”, “наїстися досита”.

 

Тарас ЛЕХМАН, журналіст

Всі права захищені. Використання матеріалів сайту і автоматизоване копіювання інформації сайту будь-якими програмами без посилання товариства заборонено ©2020 Probi.