У давнину на 25-тий день після свята Воскресіння Христового, Великодня українці традиційно святкували ще й Рахманський Великдень. Інші назви — Переполовинення, Права середа. Він завжди припадає на середу, як і Середопістя перед Великоднем, підказує: до свята Трійці (П'ятидесятниці) залишається 25 днів. Обряди Рахманського Великодня (цього року — 10 травня) подекуди зберігаються дотепер. Зокрема шкаралупи з великодніх писанок, крашанок, неодмінно освячених, кидають у річку, будучи упевненими, що вони допливуть до людей, які живуть за морями-океанами, сповістять їх: в Україні вже відсвяткували Великдень. Таких людей у давнину називали рахманами. Це були бранці, заробітчани, а серед них — чимало українців. Чим не аналог із сьогоденням?!. (На жаль!). Там, на чужині, вони не завжди могли знати, коли Великдень.
Інша апокрифічна легенда розповідає, що шкаралупи з великодніх яєць або ж самі великодні яйця допливають на “той світ” до померлих діточок, якщо їх вчасно кинути у річку відразу після Великодня, бо допливуть аж на Рахманський, нагадають їм про Воскресіння Христове, про те, що батьки їх пам'ятають. Тому у деяких родинах клали у Великдень на великі тарелі стільки крашанок і писанок, скільки в роду померло дітей. Їх не торкалися. А як тільки минули Великодні свята, відразу пускали за водою.
Побутує повір'я, що в ніч на Рахманський Великдень покійники сходяться до церкви на всенощну; співають духовних пісень, моляться, а потім діляться тими дарами, які їм принесли на могили живі родичі у день проводів (на Провідну неділю). Відправляє таке служіння у храмі покійний священик. Прислуговують йому померлі діточки, які тримають у руках запалені свічки, великодні атрибути.
Втім, це — лишень повір'я...
Тарас ЛЕХМАН