4 грудня християни східного обряду святкують Введення у храм Пресвятої Богородиці Діви Марії. Її праведні батьки Яким та Анна довго не мали дітей. Подружжя було в розпачі й дало обітницю віддати народжену дитину на служіння Богові. І народилася в них донечка Марія. Коли дівчинці виповнилося три роки, її одягли в найкраще вбрання і привели до єрусалимського храму. Первосвященик зустрів Марію у притворі і повів у святая святих, у те приміщення, до якого з усіх людей лише сам ходив з очисною жертовною кров'ю. Від цього дня дитина жила в храмі, присвячуючи свій час богоугодним справам, рукоділлю, молитвам й читанню Святого Письма. Так тривало майже 14 років...
...З приходом зими люди починають готуватися до передріздвяного циклу свят. І першим найвеличнішим з них є Введення. У деяких етнографічних регіонах України зберігається давній звичай святити воду у цей день.
Вважається, що до Введення можна копати лопатою землю, а після Введення і до Благовіщення — гріх; земля має відпочити й набратися сили. Також не можна після Введення терти коноплі, оскільки накличеш на себе зневагу від людей (зрештою, у велике церковне свято негоже працювати!), а на поле — бурю. Щодо бурі на полях, то. за народними уявленнями, може призвести й прання білизни праником від Введення до дев'ятого четверга від Різдва Христового. Категорично забороняється цього дня шити, бо Господь відпускає на землю душі праведних, аби вони могли побачити, “увидіти” своє тіло. Звідси ще одна народна назва свята — Видіння. Будеш шити - “зашиєш очі душам”.
Вважали дуже важливим, хто цього дня першим увійде до хати, оскільки “перший полазник” приносить у дім свою енергетику — на щастя або нещастя. Отже, якщо “перший полазник” молодий, вродливий, здоровий та ще й чоловік при грошах, то принесе усій сім'ї здоров'я і добробут. Тому цього дня старші люди сиділи удома і нікуди не ходили. А на Закарпатті на Введення ніхто навіть не провідував сусідів.
Втім, це — марні перестороги, які суперечать церковному вченню, християнській моралі...