14 січня християни східного обряду відзначають одразу два величних церковних свята — Обрізання Господнього та Василія Великого, а разом з ними зустрічають Новий рік за старим стилем...
Ісус Христос на восьмий день після свого Різдва прийняв обрізання відповідно до іудейського старозавітного закону для всіх немовлят чоловічої статі. Після виконання обряду йому дали ім'я, провіщене архангелом Гавриїлом у день передання благої вісті Діві Марії — Ісус.
Василій Великий — один з Отців Церкви, архієпископ Кесарії Каппадокійської, народився 329 року (за деякими джерелами — 330 року). Його знатна родина славилася щирою відданістю християнській вірі. Одержавши блискучу (як на той час) юридичну освіту, Василій став на шлях духовного життя, залишивши мирську суєту та тимчасову славу, доволі марну і примарну. Він був читцем у церкві, а потім роздав усе своє майно вбогим, вдовам, сиротам і заснував обитель для ченців, уклав строгий монаший устав, яким і тепер послуговуються отці-василіяни. Написав багато богословських праць, листів, послань, він є автором Святої Літургії (Служби Божої). Як архієпископ, стояв в обороні Христової Церкви від поширення псевдовчень, єретиканства, що заперечували Божественну Природу Ісуса Христа, Пресвятої Трійці, її єдності. За те зазнав переслідувань з боку можновладців, на яких вплинули хибні течії. Помер Святий Отець Василій Великий 1 (14) січня 379 року.
У давнину існувала традиція, згідно з якою на свято Василія мешканці села збиралися на перехресті доріг, де ще в дохристиянські часи відбувалися різні колективні церемонії з розвагами. Такі дійства відомі під назвами - “схід”, “пляс”, “данець” (від слова - “данина”). Класична форма їх організації та проведення — коло. У його центрі стають троїсті музики й парубки (останні здебільшого у масках, відповідних маскарадних костюмах). На певній відстані від них, також колом, стають дівчата. Танці відбуваються між внутрішнім і зовнішнім колами. Специфіка новорічного “данцю” полягає в тому, що хлопці не тільки танцюють, а й змагаються у лицедійстві; кожна маска старанно розігрує свою роль, заздалегідь визначену. Сам ритуал символізує народження Нового Сонця. Тож його величають, віддають «данину».
Та все ж, головною особою на Новий рік вважався перший посівальник (“полазник”), який приносив до оселі щастя. Такими є малолітні хлопчики. Тому цього дня вони прокидаються рано-вранці, бо в них вельми важлива справа — посівати зернами хлібних злаків, що також відображено у численних новорічно-різдвяних віншуваннях:
- Сійся, родися на щастя, на добро!..
Народна традиція велить спочатку посівати в рідній оселі, а потім іти до сусідів, хресних батьків, родичів, а дехто зумисне замовляє посівальників...
Відповідно до народних уявлень (але це — марновірство, забобони), дівчата щастя не приносять, тому й не ходять посівати. Їхнє місце на Василія (чи то їхня участь) — сидіти вдома. Цього дня навіть жінки не заходять у чужу хату.
Деякі господині не прибирають посівальне зерно з підлоги і не виносять його з хати аж до завершення всіх різдвяних свят, бо разом з цим зерном можна винести з оселі щастя й долю, принаймні, добрі побажання, те, чого назичили вам посівальники. До речі, посівальним зерном після свят годують домашню птицю. У дбайливого господаря нічого не пропаде!
У деяких етнографічних регіонах України на свято Василія (чи то Старий Новий рік) парубки засилали сватів, сподіваючись на добрі наслідки у році, що вже прийшов. Тут “спрацьовує” магія першого дня: як рік почнеш — так і проживеш. Весілля ж можна було відгуляти після Святок, коли розпочинався новий сезон на шлюби, що тривав до Масляної. Зрештою, це не так вже й багато часу, тому нетерплячі парубки поспішали... Над такими кепкували: “Спішить вчепити хомут на шию...”.
За народними повір'ями, у цей день слід засвітити спозаранку лампу (запалити свічку), щоб кури добре неслися, і відразу нагодувати їх. Тільки при цьому домашню птицю голосно не кликати, бо “можуть почути злі сусіди і наврочити...”.
Одним з важливих дійств Новорічного свята є спільний обід за щедрим столом. Коли сім'я сідає обідати, батько пригощає сина “чарівним” домашнім пирогом (його, як правило, готує мама чи старша сестра), згадка про який допоможе відшукати потрібну дорогу, якщо заблукаєш...