29 червня – свято апостолів Петра і Павла. За церковним календарем, їх назмвають Верховними або Первоверховними апостолами. Тому це свято належить до великих. Не меншого значення воно набуло і в народній традиції українців.

На Петра і Павла господині готували солодкі сирні мандрики – обрядові пиріжки. Адже Петро і Павло, здійснюючи духовну місію, багато подорожували світом і, як вважають і народі, брали у дорогу саме мандрики, аби підкріпитися ними. Звідси й легенда, що на Петра і Павла зозуля перестає кувати, бо вдавилася мандриком, якого поцупила у святих апостолів.

У свято частково розраховувалися з пастухами, яких винаймали на сезон. А якщо пастухами були діти, то їм давали «вихідний». Корів пасли дорослі. Малеча мала свої розваги і частування.

У деяких містах і селах, особливо там, де справляли храмові свята, влаштовували пивні застілля. Не дивно. Спека! А пиво добре втамовує спрагу.

Свято Петра і Павла завершувало Петрів піст (Петрівку). Вже можна було справляти весілля. Щоправда, влітку весіль справляли мало. Слід вчасно впоратися з косовицею, жнивами, іншими аграрними роботами. Цю щасливу подію в житті молодят (шлюб) переносили здебільшого на осінь.

Народні прикмети:

-На Петра спека – спекотно буде і на Спаса.

-На Петра дощить – на мокрі жнива.

-На Петра колос налився – на Іллю буде розпал жнив.

-До Петра соловейко ще співає – осінь буде теплою.

-Після Петрового дня красне літо помітно йде на спад.

-Не було літа до Петра – не буде і після Петра.

-Корови дають менше молока перед спекою.

Тарас ЛЕХМАН