(Старовинний жіночий одяг мешканок Добрачина. З описів Венедикта Площанського, 1864 рік)

Одяг і строї сіл, розташованих на лівому березі Західного Бугу, в тому числі Добрачина, відрізняються від інших сіл (Сокальського) повіту. Для спорядження одягу використовують сировину власного виробництва. Першоосновою служать коноплі, льон, овечі шкіри та вовна. Шкіри овець завжди виправляють набіло. Сукна бувають білі, чорні та сірі.

Лляні полотна – тонші та грубші. Товсте подвійне ткане полотно називають «кожушок», а тонке – «підкужушок». Сукно, виготовлене з овечої вовни, з домішками прядива, зветься сіряком; полотно грубе, конопляне, з клаків прядива – «портовина». Частини верхнього одягу – кабат, гунька, полотнянка, димка, сердак, сірак. Хустка – це щось особливе. Чорна – на піст, похорон, різнобарвна – на повсякдень, а особливо до свят. Білу носили влітку, насамперед під час жнив.

Сорочки з коноплі, а особливо льону – завжди довгі, нижче колін. Ковнір (комір), як правило, широкий, викладений, зав’язаний гарасівкою. Рукави не зашпильовані. Ковніри, перед і рукави – вишиті. У будень жінки носять мальванки – спідниці з грубого полотна. У свято – з тонкого, долом обшиті голубими тисьмами, вишитими у три ряди. Запаски – яскраві, переважно червоні; у піст – темні. Кабати носять тільки довгі (на відміну від сусідів).

До найдавнішого та найповажнішого одягу належить серменга (серм’яга). З темного сукна – святкова, з білого – щоденна. Неодмінно вишивана. Підпасують її крайкою, також вишиваною.

НАЙПОШИРЕНІШІ ПРІЗВИЩА У ДОБРАЧИНІ

(За звітом Крайової земельно-податкової комісії, 1881 рік)

Дикий, Кузьмак, Філяс, Канцір, Цар, Царик, Блащук, Заремба, Гураль, Зозуля, Пилипчук, Мусій, Приступа, Канюка, Сокіл, Шевчук, Ходиш, Ган, Пискляк, Пелех, Рибак, Дубський, Коляда, Плотичка, Медюк, Кравчук, Сосновський, Полохало, Муж, Прокіп, Смаль...

Доречно сказати, що деякі з тих прізвищ зустрічаються і тепер серед мешканців села.

Тарас КАНЮКА