Колядування – прадавній, ще дохристиянський звичай українського народу. Колядками та ритуальними дійствами наші пращури-язичники проводжали зимове сонце Коляду, а вітали літнє світило, адже щодня світла прибувало, а темрява ночі відступала. З прийняттям християнства ці традиції співпали у часі зі святом Народження Ісуса Христа. Проводи Коляди святкували кілька днів поспіль. Так само святкуємо Різдво Христове, власне, цикл різдвяних свят. Язичницькі тексти співань, вітань були витіснені християнськими. Однак в українських колядках, щедрівках, віншуваннях частково збереглися дохристиянські образи. Так чи інакше, але в кожній колядці – возвеличення народженого Дитятка Божого, Пресвятої Богородиці...
Богослужіння у церкві. Та найчастіше ходять на другий день різдвяних свят (26 грудня – Собору Пресвятої Богородиці та Йосифа Обручника), а то й днем опісля (27 грудня, коли поминають первомученика Степана). Бо перші два дня різдвяних свят вважаються виключно сімейними.
Насамперед ідуть колядувати діти. Потім дорослі зі «звіздою» тадзвониками. Гурти дорослих колядників Колядувати починають не в усіх етнографічних регіонах України одночасно. (Не йдеться про колядування в родинному колі). В окремих місцевостях ходити з колядками від хати до хати починають на Святий вечір, а в інших на Різдво Христове, відразу після (здебільшого учасників церковного хору), як правило, збирають кошти на потреби церкви. Першого вітають колядою отця-пароха та його родину.
На Західній Україні, зазвичай, гурти старших колядують під вікнами чи дверима. Потім господар запрошує їх до хати і неодмінно частує.
Окреме дійство – різдвяний вертеп. З ним, як правило, ходить молодь. Ця давня традиція сягяє ще XVI століття. З вертепом ходили «бурсаки», спудеї духовних навчальних закладів – Острозької, Києво-Могилянської академій. Вони ж і самі писали драматургічні твори. Учні шкіл виконували свою місію. Читали вірші, які також мали бути власноруч написані. Звісно, без допомоги вчителя не обходилося. Але не дивно, що такі вірші згодом ставали народними різдвяними віншуваннями.
Тарас ЛЕХМАН