Як тільки завершили весняні посівні роботи, засадили грядки городиною, дехто з господарів брався до будівництва нової хати.

Це перетворювалося на своєрідну толоку. На допомогу приходили родичі, сусіди, односельці, винаймали майстрів, помічників-підсобників (підмайстрів, які щойно навчалися будівельному ремеслу). Будівельним матеріалом слугували дерево, глина, солома, очерет... Плоский річковий камінь використовували для кладки фундаменту. Цеглу могли собі дозволити тільки багаті хазяї. Деякі будівельні матеріали приносили добровільні помічники. Робили це «за так!». Працювали від світанку до смеркання. Збудувати нову хату, принаймні завершити основні будівельні роботи і «поставити квітку» намагалися до початку жнив. Внутрішнє оздоблення припадало вже на час після жнив. Але до осені, коли настане сезон дощів, уже мала стояти нова оселя, а в ній замешкати господарі. Траплялося, що хату могли збудувати за 10-12 днів. Особливо ревно допомагали погорільцям, тим, чию хату забрало стихійне лихо.

Господині щодня влаштовували свою толоку, готували для будівельників спільні обіди, вечері. Навіть, якщо господарям випадала черга пасти корів, заміняли їх інші, мовляв, потім відпасете.

Новосілля перетворювалося на своєрідне гроадське свято. Приходили всі, хто був причетним до почесної праці. Приносили хліб, щоб хата була багата, тканини, постільну білизну, посуд та інші подарунки. У новій хаті має бути все нове. Звісно, не обходилося без священика, який освячував нову оселю.

Про рідну хату в українців мовиться і співається:

-Збудуй хату з лободи, до чужої не веди.

-Чужа хата – не своя, як свекруха лихая.

-В своїй хаті своя правда.

-Рідна хата – матінка; чужа – мачуха.

-Хоч хата маленька, та своя, рідненька.

Тарас ЛЕХМАН