10 травня – свято апостола Симона Зилота.

З цього дня знахарки починали збирати пізні весняні і ранні літні лікарські трави. Робили це виключно жінки, молодиці, дівчата. Чоловіки-знахарі долучалися до праці через кілька днів. Заготовляли тільки наземну частину рослин і то під час їхнього цвітіння чи як тільки відцвіли, аби зібрати дозріле насіння. Корінці більшості рослин викопували восени, коли вони набували максимальної лікувальної сили. Така праця часто мала глибокий магічний зміст. Потім зіллям обмінювалися (якщо був надлишок), ділилися, але не продавали одна одній, бо вважали, що тоді воно втратить сили.

На Симона Зилота господарі виходили в поле, аби подивитися, чи добре наливається ячмінний колос. Це не був основний хлібний злак для селянина, але після пшениці і жита посідав належне місце на обідньому столі, мав пошану. Для цього зривали молодесенький зелений колосок, розтирали його долонями, мов жорнами,  клали до ротаі жували. Якщо він перетворювався на «жуйку», виділявся клейкий сік, значить ячмінь добре зріє, буде багатий і якісний врожай, назбираєш пудові торби. Тільки б Бог погоду дарував. Якщо ячмінний колос погано зріє, тоді після жнив доведеться ощадити на хлібі.

Аналогічно спостерігали за житом і пшеницею, але робили це між Вознесінням і Трійцею.

Тарас ЛЕХМАН