До маловідомих народних обрядів весняної сівби належить «кУпання волів», і то з наголосом на літеру «У». Адже саме цими тваринами у давніші часи орали і боронували нивку. Вони надійні помічники, дужі, витривалі. Хоча роблять свою справу повільно, але акуратно, якісно. Про те, як віл поле оре, а господар за ним слідом іде, співається у різдвяних колядках і щедрівках.

Обрядо зводився до того, що перед початком робіт волів скроплювали або злегка обливали свяченою водою; напували з відерця криничною, до якої також додавали свяченої йорданської води. Потім частували волів обрядовим печивом у вигляді хрестів, яке випікали на Середопістя. І господарі неодмінно приймали купіль та пили свячену воду.

А ще у церквах замовляли Богослужіння. Просили у Всевишнього доброго врожаю, здоров’я та сил для господарів і, звісно, для волів. Потім отримували благословення священика. І таке дійство не обходилося без свяченої води.

Поганяти волів у полі під час оранки і боронування доручали тільки хлопчикам, бо у них легка рука і чиста душа та помисли. Вони це робили, ідучи збоку від волів.

Тарас ЛЕХМАН