Стрітення Господнього (2 лютого) входить до переліку двонадесятих свят, які приурочені важливим подіям у житті Ісуса Христа.

Це день, коли віряни вшановують зустріч Ісуса Христа, Сина Божого,з народом. Адже на сороковий день після Його народження Діва Марія та Йосип Обручник принесли новонароджене Дитя до храму, щоб подякувати Господу. У святині на них уже чекав праведний старець Симеон Богоприємець, який і став символом народу. Він жив 300 років,очікуючи зустрічі з Ісусом Христом. Після того, як він узяв Дитя на руки, визнав у Христі Визволителя, про якого йшлося у пророцтві, а невдовзі помер, бо очікував на приід своєї кончини саме після такої події.

Історія свята сягає своїм корінням ще у III-IV століття. Тоді вперше у творах церковних письменників зустрічаються згадки про святкування Стрітення. Офіційно ж свято було визнане у Візантійській імперії 542 року під час правління імператора Юстиніана.

Стрітення (але дещо іншого характеру) святкували в Україні ще в дохристиянські часи. Тоді воно носило назви Громовиця, Стріщення, Зимобор. У народі існувала думка, що цього дня зима відходить, а літо вступає у свої права. Дорогою вони зустрічаються і сперечаються між собою, тому в цей день погода може часто змінюватися. Існує прикмета: якщо ввечері потепліло, отже, перемогло літо і воно залишається господарем вже аж до наступної зими.

Коли на теренах України поширилося християнство, церковне свято Стрітення Господнього органічно вплелося у народі вірування, виникли нові традиції. Цього дня віряни неодмінно йдуть до церкви і святять воду та свічки, які називають «громничками». Їх запалювали під час грози, щоб вберегти своє життя, хату і худобу. Також, коли хтось важко хворів. Воду потрібно було набирати до нового посуду, який ще не використовувався. Освячену воду зберігали впродовж року. Вірили, що вона (як і йорданська) має цілющу силу і здатна вилікувати будь-яку хворобу.