7 грудня у світі (!) відзначають День української хустки.

Це свято започаткували лише 2019 року, щоб об`єднати жінок в усій країні та вшанувати, а то й відродити і зберегти наші прадавні традиції. Однак невдовзі свято перетнуло кордони України і поширилося у світі завдяки українській діаспорі, нашим заробітчанам. Хоч таке і прикро звучить, але через агресію росії проти України долучилися до цього і вимушені переселенці, біженці, емігранти. Хустка також єднає їх з Батьківщиною. Певен, що з часом це свято стане таким же популярним й урочистим, як і День української вишиванки (вишитої сорочки), який щороку відзначаємо у третій четвер травня.

За «сухим» визначенням одного з етнографічних довідників (цитуємо недослівно): Хустка – це широко розповсюджене по всій Україні квадратне платове вбрання голови, яке жінки носили протягом року. Способи пов`язування хустки були різними. У північних регіонах України хустки пов`язували під підборіддям, а кінці зав`язували на маківці. На Київщині кінці хустки обгортали навколо шиї та зав`язували на потилиці. На Середньому Подніпров`ї хустки драпірували в особливий спосіб довкруги голови, але так, щоб залишати відкритим денце очілка.

Але хустка, погодьтеся, є не тільки елементом вбрання, а й важливим національним оберегом. Вона з давніх часів була символом української культурної спадщини. Її передавали у спадок за жіночою лінією і оберігали, як сімейну реліквію.

Хустка в Україні завжди вважалася оберегом. Якщо парубок збирався в далеку дорогу, тим паче у військовий похід, то дівчина дарувала йому свою хустку. Це означало, що вона чекатиме парубка, попри всі випробування, які не випали б на їхні долі.

Значну роль хустка відігравала під час весілля. Ще на заручинах парубок дарував дівчині хустку (знак серйозних намірів), якою потім накривали голову молодої. Після того, як дівчина вийшла заміж, їй заборонялося «виходити на люди» з непокритою головою. Без хустки жінкам не можна було зайти до церкви.

Хустка визначала вікову категорію. Молоді дівчата, молодиці носили барвисті хустки з багатим узором. Старші жінки, вдови одягали хустки темних кольорів. Маленькі дівчатка носили тільки білі чи світлих кольорів хустки, а то й обходилися і без них. Для поховання призначалася чорна хустка. Виняток: на жнива всі йшли у білих хустках.

Пов`язані з хусткою і жартівливі традиції. На Запусти (перед Великим постом) молодий зять неодмінно дарував тещі нову хустку. (Потрібно ж було тещу задобрити!). Та одягала її і хизувалася перед сусідами, а то й у церкві: «Прийшла Запуста, а в мене нова хуста! Зять подаруав!».

Українська хустка повертається в моду. Але найбільше цінуються хустки не фабричного виробництва, а домоткані. На жаль, тепер такі годі придбати...

Тарас ЛЕХМАН