Українці завжди любили й уміли ярмаркувати. Це не тільки продаж товару, купівля необхідного, а й обін новинами (щоправда, часто такі «новини» виявлялися побрехеньками, чутками), нові знайомства, цікаве та веселе спілкування.

Ярмарки, як правило, організовували у великих і малих містах та містечках (були свої ярмаркові площі) напередодні важливих церковних свят і храмових празників. А  ще практикувались сезонні ярмарки. Наприклад, восени організовували овочевий ярмарок, на якому селяни продавали міщанам власноруч вирощені овочі та фрукти – картоплю, червони буряк, моркву,  капусту, редьку, перець, цибулю, часник, гарбузи, дині, яблука, груші... Чого там тільки не було! Окремо продавали пшеничне та житнє борошно з нового врожаю. Усе добро зважували на півпуди, пуди, корці... Курочки, півники, качки, гуси також очікували на покупця.

Ціни, звісно, залежали від якості товару. Але на продаж господар завжди виставляв усе найкраще. Перед реалізаією сільськогосподарської продукції, живності власники товару домовлялися про орієнтовні ціни, щоб не зашкодити один одному: не знижувати і не завищувати.

Інколи такі овочеві ярмарки перетворювалися на імпровізоване театральне дійство, яке називали святом осені, овочів, врожаю... Господарювали на ньому Хазяїн Гарбуз і Господиня Диня. Для цього обирали чоловіка і жінку, схильних до повноти.

Не без того, щоб батьки дітей на виданні не шукали собі майбутніх сватів, бажано хазяйновитих і багатих, аби згодом одружити дітей (часто це робили без їхньої згоди), а парубки і дівчата тим часом уже самі підшукували собі пару...

На виручені кошти від торгу купували обнови (новий одяг, взуття), подарунки для близьких, необхідний сільськогосподарський реманент, дітям – смаколики...

Тарас ЛЕХМАН