(Дещо з історії Провідної неділі)

Через тиждень після Великодня українці відзначають Томину (або ж Провідну) неділю.

У народі вона має назви Радуниця, Радовиця (від слова – радість), Проводи, Могилки, Гробки, Діди, Бабський Великдень… У цей день свято Воскресіння Христового триває. Тому замість скорботи і печалі, віряни христосуються з покійними родичами, адже ті перейшли в життя вічне. Відтак Провідна неділя ще називається Великоднем для покійних.

Традиція, насамперед, пов’язана з культом наших предків і виникла ще до хрещення Київської Русі. Тоді велику повагу віддавали покійним предкам навесні. Це були урочисті дні вшанування пращурів.

Як відомо, культ предків – один з важливих аспектів нашої духовної культури. Вважалося (і тепер вважають), що душі померлих родичів, знайомих, приятелів, друзів радіють, коли про них згадують та віддають пошану, тому благословляють своїх нащадків. З прийняттям християнства язичницька традиція знайшла паралелі з новим віровченням і тепер тісно пов’язана з Великоднем.

На Провідну неділю в Україні заведено збиратися всією родиною і відвідувати кладовище, ставити квіти, свічки та могили та, передусім, ревно молитися. У цей день не треба сумувати за померлими. Навпаки, потрібно вірити та радіти Воскресінню, перемозі життя над смертю.

Починаючи від Томиної неділі, у церквах відновлюються поминальні служби, яких не було під час Страсної та Світлої седмиць. На дев’ятий день після Великодня Церква закликає не скорбити, а згадувати про те, що Христос Воскрес, переміг смерть, затвердивши життя і загальне воскресіння.

Тарас ЛЕХМАН