Великдень – найвеличніше християнське свято, яке належить до весняного циклу і приурочене Воскресінню Ісуса Христа. Воно завжди припадає на неділю.
З давніх-давен в Україні побутувало повір’я, що на Великдень «сонце грає». (Навіть, якщо воно сховалося за хмари, все ж по-своєму усміхається людям і також радіє Великодню). На Гуцульщині, побачивши схід сонця, селяни кланялися йому, хрестилися, нашіптували молитви, а діти плескали в долоні. Очевидно, це відгомін язичницьких поклонінь нашому Небесному Світилу.
У цей день усі неодмінно йшли до церкви на урочисту відправу – заутренню. Після закінчення Літургії святили паски, яйця, крашанки та писанки, сир, ковбасу, шинку, сіль, хрін.., тобто все, що принесли у великодніх кошиках. Потім вітали один одного зі святом словами: «Христос Воскрес! Воістину Воскрес!», обнімалися (христосувалися), обмінювалися писанками та крашанками. Тепер при вітанні нерідко додають: «Воскресне й Україна!».
За обіднім столом збиралася вся родина. Адже Воскресіння Христова – це, насамперед, родинне свято.
На Великдень безупинно дзвонили дзвони в усіх церквах. Кожен старався сам вдарити у дзвін, бо, за віруваннями, це приносило щастя, врожай, добробут, а, головне, відганяло лихого, адже через нього всі негаразди. Найчастіше «дзвонарями» ставала малеча.
Діти гралися в «набитки» - били крашанками одна об одну, міцно тримаючи їх у долоні. Чия крашанка не луснула – той виграв, або той «мудріший». Катали крашанки по землі, змагалися, чия далі закотиться.
Для християн цей день був особливо радісним за Воскреслого Господа. Ісус Христос переміг смерть Своїм Воскресінням, відкрив таїну Вічного Життя, зрештою, змінив світогляд людей, вселив у їхніх серцях надію на Спасіння.
Найпоширенішими дійствами серед молоді були ігри на церковному подвір’ї з гаївками та веснянками, вітальними Воскреслому Господу піснями, «кривими» танцями, «жучками», «голубками»…
У понеділок і вівторок продовжували святкування. Якщо неділя присвячувалася родині, то в інші дні вже ходили один до одного в гості. Діти і молодь обливалися водою: у понеділок – хлопці дівчат, а у вівторок – навзаєм.
З Великоднем пов'язаний обряд посвіту. Це старовинний засіб освітлення кімнати. До стелі підвішували конусоподібний лляний мішок, під яким прикріплювали решітку, де горіла лучина. Посвіт мав не лише практичне значення, а й був оберегом родинного вогнища, сімейного затишку.
У деяких містах і селах безпосередньо у самий Великдень на цвинтарях починалися відправи за померлими.
Тарас ЛЕХМАН