У свято Катерини чи в ніч на Андрія (початок зимових святок, чи в інші зимові свята) дівчата вдавалися до ворожби, щоб дізнатися про свою долю, принаймні, про шлюб, подружнє життя, ким буде чоловік.

Один з варіантів: ставили у глек з водою зрізану вишневу гілку і до Різдва вона мала розквітнути. Якщо зацвіла – добрий знак на скорий шлюб; не зацвіла – доведеться дівувати ще мінімум рік. Але все це – лишень дівочі вигадки, повір’я, легенди, прагнення видати бажане за дійсне. Як правило, гілка не цвіла, навіть бруньок не пускала, а дівоча доля складалася по-своєму. Гляди, як після Різдва вже й старости прийшли. Тепер, дівчино, піч колупай і рушники подавай…

Господарі завбачали прихід весни також за допомогою гілки, та тільки молодої вербової, яку зрізали з куща, що росте біля водойми. З приходом календарної зими (яка б погода не панувала) вербові гілки у глечику з водою виставляли на підвіконня. При цьому вікно неодмінно мало «дивитися» на схід сонця. Спостерігали: чим швидше на вербових галузках появляться перші бруньки (навіть не йдеться про «пухнастих котиків») – тим швидше прийде весна, адже «верба весну відчуває». Відтак заздалегідь планували свої весняні аграрні роботи, а саме – оранку і сівбу…

Звичайно, користувалися й іншими перевіреними прогностичними прикметами:

-Ранній прихід холодної зими – на ранню весну.

-Зима запізнюється, тоді після неї і весна не скоро прийде.

-Скороминуча зима – тривала весна.

-За теплу зиму весна віддасть холодом.

-Зима своє мусить відбути, аж тоді дасть дорогу весні.

Тарас ЛЕХМАН