Уже були у лютому потепління, відлиги, здавалося б, що весна-красна заглянула у віконце, аж раптом зима повертається з різкими похолоданнями, морозами. Такі витівки погоди часто пов'язують з днем Власа (24 лютого). Тож, «коли приходить Влас, то добре закутуйся і бери рукавиці про запас».
Цей християнський святий жив у IV столітті. В українській народній традиції він замінив язичницького бога Велеса. Як і Велес, Влас (Власій) вважається опікуном домашніх тварин, скотарем. Щоб не прогнівити святого, вберегти тварин від пошесті, господарі у день Власа оминали «чорну» роботу. Колись у дворах виставляли його ікону і служили молебні, кропили хліви, кошари і всю живність у них свяченою водою. Для здійснення обряду запрошували священика.
На Південній Україні, куди весна приходить раніше, хлібороби вже готувалися до весняної сівби: ремонтували плуги, борони, вози, короби... В інших регіонах України до весняної сівби готувалися після свята Євдокії (14 березня). Однак повсюди весняна сівба - це урочистий ритуал, сімейне свято, хоча сповнене важкої праці!
З народних прикмет неважко здогадатися, що селянин таки хотів теплої погоди на Власія:
- Власій холодний - зима продовжиться.
- Прийшов теплий Влас - з печі злазь!
- Влас проллє води на дорогу - пора зимі забирати ноги.
Говорили-балакали й про таке:
- Святий Влас збиває ріг з зими.
- Власові морози - останні у році.
Просили: «Святий Власію, пошли нам гладких телиць, товстих биків, щоб з двору йшли - гуляли, а з поля - скакали...».