У лютому — на початку березня (залежно від “рухомого” свята Великодня) завершувалися традиційні “хатні” вечорниці. Молодь востаннє збиралася у господі у неділю на Запусти, за день перед початком Великого посту, який завжди настає у понеділок.
Наостанок парубки і дівчата щиро дякували господарям хати за те, що вони дозволили проводити у ній вечорниці, бажали здоров'я, щедро дарували гостинці. Домовлялися й про те, щоб наступної зими господарі дозволили у цій хаті проводити вечорниці, забавлятися.
Далі починалася так звана «вулиця» - вечірні зустрічі молоді «під відкритим небом», але без гучних розваг, веселих співів. Утім, їй завжди було про що поспілкуватися, погомоніти. Щоправда, такі зустрічі траплялися уже не часто і тривали недовго. Молоді люди у селах були зайняті іншими клопотами- весняними польовими роботами: оранка, сівба, висаджування городніх культур, догляд за садом тощо. А це потребувало чималих зусиль, відтак - відпочинку.
Зимові вечорниці вважалися вдалими для тих парубків і дівчат, які знайшли собі пару. Отже, не тільки осінь - пора весіль. Справляли їх і взимку після Різдвяних святок. Останній термін - тиждень перед Великим постом. Ні, то доведеться ще трохи попарубкувати чи подівувати.
Тим парубкам, які не знайшли собі «половинку», на Запусти чіпляли до ного колодку - поліно, прибране кольоровими стрічками. Ніхто з парубків не хотів, щоб над ним так кепкували, але традиція є традиція...
Після Великого посту масові вечірні зустрічі молоді на вулиці починалися у Великодні свята, «стартували» літні вечорниці. (Хоча також траплялися перерви під час сінокосу, жнив).
І так до пізньої осені, коли молодь знову збиралася в хаті, і так з року в рік...
Тарас ЛЕХМАН