Осінь — весільна пора. Так-так! Саме восени українці найчастіше справляли весілля, коли впоралися з сільськогосподарськими роботами. Цій урочистій події передували запросини, або ж запрошення гостей.

Їх проводили у неділю зранку, але після завершення відправи у церкві - за тиждень-два до самого весілля. Батьки молодого і молодої виряджали дітей у супроводі бояр та дружок просити гостей на весілля. Діти насамперед вклонялися батькам і просили благословити.

Зокрема молода у національному вбранні, прикрашена квітами та стрічками (вінком), у супроводі дружок обходила хати й дарувала господарям печиво-шишки, тричі вклонялася, просила благословення і примовляла:

- Просили вас мама і тато, і я вас прошу на весілля...

Аналогічно чинив і наречений, але без печива-шишок.

Цей звичай не був повсюди однаковим. У південних регіонах України найчастіше запрошував на весілля сам молодий, у Карпатах це робили спеціальні посередники - звачі, на Поділлі наречений і наречена ходили на запросини разом.

Як правило, запрошували близьких і далеких родичів, хресних батьків, сусідів, друзів та знайомих, а у невеликих селах - усіх мешканців.

На годилося запрошувати на весілля (а лише вклонятися, просити благословення) випадкових перехожих. Це відобразилося у прислів'ї: «Просили по дорозі, щоб не були на порозі...».

І таке: якщо весілля справляли на Покрову (14 жовтня) чи перед Покровою, то інколи для запросин обирали 30 вересня - свято Віри, Надії, Любові і Софії, щоб молодята жили за цими християнськими чеснотами.