Перша неділя після Великодня — Томина, або ж, як ще її називають, Проводи, Могилки, Гробки, Радуниця... І це не весь перелік народних назв поминального свята, яке не одне століття відзначають на Україні...
Цього дня після церковного Богослужіння кожен християнин вважає за священний обов'язок провідати на цвинтарі могили рідних і близьких. Тут також правиться молебень за участю священика, а потім отець-парох окроплює гроби за співом «Христос Воскрес!».
Колись у більшості сіл України готували спільний обід біля цвинтаря: борщ, кашу, інші страви; приносили й те, що залишилося після Великодня. Потім розстеляли на вільному місці кладовища скатертини і всім миром поминали померлих, звісно, смакуючи стравами.
У деяких селах обід не готували, а приносили маленькі пасочки, крашанки і писанки, клали їх на могили, начебто єднаючись у спільній молитві і трапезі з померлими родичами, друзями. Сам же поминальний обід справляли удома. Та, насамперед, не забували про молитву, про те, що до Провідної неділі, як і до Великодня, могили потрібно доглянути, прибрати.
Так чи інакше, але цей благородний звичай підтримує зв'язок із своїми коренями, згуртовує людей у пам'яті про померлих і молитві за їхні душі.