Свято квітучої верби, в цілющу силу якої здавна (ще у язичницькі часи) вірили східні слов'яни - пращури українців, відзначають в останню перед Великоднем неділю. У народі її називали Вербною, Квітною, Цвітною, Шутковою...
Цього дня у церквах освячують заздалегідь зрізані вербові гілки. Отака цікава й зворушлива християнська традиція (звісно, з народними мотивами) відзначення свята Входу Ісуса Христа в Єрусалим. Тоді люди вітали Його пальмовими гілками. У нас замінили їх вербові гілочки.
Здавна в Україні побутував звичай ритуального биття вербою. При цьому бажали людині здоров'я, достатку і вірили у чудодійну силу верби, котра весною розвивається найраніше. Примовляли:
- Не я б'ю, то верба б'є...
Не будь сонливий,
До роботи лінивий,
Будь здоровий, як вода,
Рости, як верба...
Нагадували, що через тиждень - Великдень.
Освячену вербову гілку зберігали увесь рік і використовували як засіб для лікування багатьох хвороб, особливо, коли занедужала дитинка. Брали її, коли весною вперше виганяли корів на пасовисько, щоб ті добре паслися, давали багато молока, був приплід телят.
Вважалося, що посаджена у будь-якому місці освячена верба приймається і гарно росте. Тому нею часто укріплювали греблі... Як от у Марусі Чурай: «В кінці греблі шумлять верби, що я посадила...».