Після тривалого зимового холоду прихід весни особливо бажаний і довгожданий. Тому обряди наших предків щодо зустрічі весни були спрямовані на швидке пробудження землі, прихід тепла, буяння природи.
Селяни зустрічали весну у перші ж її календарні дні, колективно йшли у поле на високі пагорби (так ближче до сонця) і закликали, загукували весну. На Волині з цієї нагоди пекли спільний коровай і, повернувшись у село, урочисто його споживали на церковному подвір'ї, або у хаті багатого газди.
Весняні хороводи, що імітували сонячне коло, мали на меті передати природі часточку людської енергії, швидше розбурхати її. Найбільш архаїчними були обряди спалювання солом'яного опудала зими та закопування у землю каші - своєрідне жертвоприношення. За зиму, мовляв, земля виснажилась і перше ніж її орати та засівати, потрібно нагодувати.
Цієї пори починалися «молодіжні вулиці» - гуляння молоді. Парубки і дівчата шукали собі пару. Тому у веснянках, гаївках не тільки хвалять, величають весну, у них ще й присутні напрочуд поетичні мотиви першого кохання - справжня народна інтимна лірика.