15 лютого — величне церковне свято Стрітення Господнього. А за народним календарем цього дня стара Зима і молоде Літо зустрічаються...

Перша вже зігнута і ледве ноги пересуває. У латаному кожусі, подертих чоботях вона несе надщерблений горщик з льодом та порожню торбу за плечима. А Літо — у віночку, вишитій сорочці, зеленій плахті. Стрілися вони та й засперечалися: кому з них забиратися «геть!», а кому з людьми залишатися, радувати їх...

І примічає народ:

- Якщо на Стрітення до вечора стане тепліше, то Літо переможе Зиму, а якщо холодніше, то Зима не відступить.

- Коли ясно і тихо в цей день - бути доброму врожаю і на полі, і на городі.

- Коли на Стрітення ведмідь прокинувся - мед зачув, тобто бджоли порадують пасічників.

- Бабак кепську погоду підкаже, коли на бік ляже.

- Відлига - до пізньої весни.

На Стрітення у церквах святять воду. Вона, як і йорданська, допомагає від усіх недуг. Коли син ішов на війну, батько кропив його саме стрітенською водою. Кропили нею вулики, щоб добре бджоли роїлися, худобу, аби не хворіла та давала багато молока і приплід.

Святять на Стрітення і свічки, які називають «громничками». Вважається, що вони рятують людей, помешкання від блискавки. Коли «біситься» гроза, тому й запалюють стрітенську свічку. Її також ставлять біля труни померлого, або біля ліжка хворого і читають молитви на одужання.

Для деяких терен України характерне і таке обрядове дійство: напередодні Стрітення, як і на Сорок Святих (22 березня), жінки пекли обрядове печиво у вигляді жайворонків. Його роздавали дітям, щоб ті йшли в поле і закликали весну та зустрічали птахів з вирію.