Святкування Різдва Христового починається напередодні — у Святий вечір, Різдвяне надвечір'я (6 січня).
У цей день практикуючі християни намагаються нічого не їісти аж до появи на небі першої зірки, яка сповістить про народження Ісуса Христа.
Цікаво простежити давніші звичаї, які, почасти, збереглися і тепер. Перед вечерею господар розкладав по підлозі сіно, клав його на стіл під скатертину (адже Ісусик народився на сіні), ставив у покуті сніп-дідух.
Святвечір - це останній день Пилипівського посту, тому господиня готувала лише пісні страви. Їх мало бути дванадцять. Посередині столу поряд зі свічкою клала різдвяний калач-карачун. Найважливіші обрядові страви: кутя - ритуальна пшенична каша з медом і маком (символ поминання усопших) і узвар із солодких фруктів. На столі переважали гриби, риба, вареники з капустою...
Перед вечерею діти, забавляючись, залазили під стіл і кричали:
- Кво-кво! Завтра - Різдво!
Хтось з дорослих смикав їх за чуби, щоб кури добре неслися, була на господарстві квочка.
Батько ставив горщик з кутею на покуті під іконами і примовляв:
- Іди, кутя, на покуть,
А узвар - на базар!
Потім відчиняв двері і запрошував мороза:
- Морозе, Морозе, ходи до нас у гості куті їсти. А коли не йдеш, то не йди на жито, пшеницю і всяку пашницю!
Перед тим, як приступити до вечері, а починалася вона зі спільної молитви за здоров'я присутніх, упокій душ померлих, господар набирав у ложку куті і підкидав її угору. По зернах, що прилипли до стелі, родина гадала про майбутній врожай: чим більше зерен прилипло - тим більше буде хліба.
Після святої вечері, колядок діти йшли з гостинцями до сусідів, родичів, хресних батьків...