Хто «править балом» на Андріївських вечорницях, які молодь святкує у ніч на Анлрія (13 грудня)?.. Звісно, Калитинський та Коцюбинський...
Готуючись до цих вечорниць, дівчата випікали калиту - великого коржа з діркою посередині, на якому витискали орнаменти. Найчастіше це робили за допомогою маківки. Калиту підвішували у хаті до сволока, і її охороняв пан Калитинський, тримаючи в руках квач, обмащений у сажі. Таку роль мав виконувати наймоторніший і найдотепніший парубок у громаді. Один з учасників гри, «осідлавши» коцюбу, був паном Коцюбинським. Він від порога скакав до калити і розпочинався діалог:
- Здоров був, пане Калитинський!
- Здоров був, пане Коцюбинський!
- Я їду калиту кусати!
- А я буду по зубах кресати!
(Є й інші варіанти).
Під час цього діалогу всі присутні намагалися розсмішити Коцюбинського глузуванням, жартівливими, але не образливими репліками. Він же стрибав на коцюбі, мов на конику, намагався вкусити калиту, не торкнувшись її руками і зберігати серйозність. Якщо Коцюбинський таки засміявся, отримував від Калитинського по щоках квачем зі сажею. При цьому, аби ускладнити завдання, Калитинський ще й смикав за стрічку, на якій підвісили калиту, розгойдував її.
Опісля на коцюбу сідав наступний «вершник».
А якщо Коцюбинському таки вдалося відкусити коржа, то він ставав Калитинським, а Калитинський - Коцюбинським. І так продовжувалася молодіжна гра. Потім переходили до інших розваг.
Сама ж калита символізує зимове народження сонця.