Увійти

Богу Слава, Героям Шана!



Погода в Червонограді
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Новий український портал

(1 Проголосовало)

 

Черняхівська культура, яка виявлена на теренах України, датується II-VII століттями до н.е. Але відома вона не тільки в Україні...

Межі її поширення - лісостепова і степова зони Правобережної та Лівобережної України, а також Молдова, Румунія і південносхідна Польща. Могильник цієї культури був розкопаний (уперше) Вікентієм Хвойкою біля села Черняхів (тепер Кагарлицького району Київської області) 1900 року.

У селищах Черняхівської культури знайдено наземні житла та напівземлянки, у багатьох з яких замість відкритих вогнищ з'явилися печі. Біля помешкань стали будувати господарчі споруди, облаштовувати ями-сховища (нерідко глибиною до трьох метрів) для врожаю. Знайдено багато знарядь праці, виготовлених із заліза: коси, плуги тощо. Були високо розвинуті металургійне та гончарне виробництва. Гончарний посуд вражав різноманітністю. Дуже зросла торгівля з містами Причорномор'я. У внутрішній торгівлі використовували римські монети. Їх виявили понад тисячу. У деяких поселеннях з'явилися скляні вироби. До цього часу виявлено 2500 поселень Черняхівської культури та 350 могильників. Поселення були значними за розмірами - довжиною 1,5-2 км. З них в Україні досліджено 150.

У формуванні Черняхівської культури участь брали різні племена: даки, скіфи, германці, анти, слов'яни. Вторгнення гунів призвело до занепаду цієї культури. Проте її набутки стали фундаментом культури Київської Русі.

 

 

(1 Проголосовало)

 

Під час розкопок Мізина, що на Чернігівщині, були виявлені найдавніші з відомих у світі музичні інструменти, яким налічується 20 тисяч років.

Вивчення  комплексу розписаних кісток групою фахівців (до її складу входили археологи, палеонтологи, судові експерти, медики) дозволило встановити, що це набір з 16-ти музичних інструментів переважно ритмічно-ударної дії, які поділяються на три групи: власне ударні інструменти, духові інструменти (віддалено нагадували пізніші флейти та сопілки) і шумові браслети.

Наукове значення відкриття таких давніх музичних інстурментів - величезне і зроблене в археології вперше.

Загальноприйнято, що музика - це один із найдавніших проявів духовної культури людства. Завжди вважалося, що літочислення музики слід вести від давньої східної та античної цивілізацій. Зараз же у зв'язку із знахідками палеонтологічних ритмо-ударних інструментів час виникнення вже сформованої ритмічної музики у краманйонців відсувається принаймні на 15 тисяч років углиб історії.

Отже краманцонець уже володів елементами музичної ритміки, тональністю, розумінням музичної фрази та її емоційного впливу. Елементи ці, безумовно, з'являлися з працею.

Приємно, що така знахідка виявлена саме на теренах України!

 

 

(1 Проголосовало)

 

За часів гетьманування Івана Мазепи (1687-1708 роки) в українській архітектурі остаточно вирізняється стиль, що отримав назву «українського бароко» або «мазепинського бароко».

Історик-мистецтвознавець Дмитро Антонович назвав добу Івана Мазепи «другою золотою добою українського мистецтва» після великодержавної доби Володимира Великого і Ярослава Мудрого. Перелік будівель Мазепинської фундації вражає: дослідники нараховують 12 новозбудованих і до 20 відреставрованих на його кошт храмів, а старшина після смерті Івана Мазепи в Бендерах навіть не змогла досконало підрахувати всього, що «він видав щедрою рукою у побожному намірі на будову багатьох церков і монастирів».

У дусі барокової мальовничості гетьман закінчує Спасівську церкву Мгарського монастиря. В цьому ж стилі на його кошт була збудована Богоявленська церква на Подолі в Києві і Миколаївський собор на Печерську. У стилі української дерев'яної архітектури збудовану церкву Всіх Святих над Економною брамою Київської лаври.

Опісля Іван Мазепа оновив Троїцьку церкву, яка була збудована ще у 1106 році князем Святополком і добудована митрополитом Петром Могилою.

Коштом Івана Мазепи збудовані п'ятибанні собори в Ніжині, Новгород-Сіверському, Прилуках, а також церкви при монастирях Воскресенському в Переяславі, Миколаївському в Батурині та церква Петра і Павла при Густинському монастирі.

Іван Мазепа також остаточно здійснив барокове оформлення Софії Київської, оновив і розширив Велику Лаврську церкву.

Підготував Маркіян ЛЕХМАН.

Студент факультету медіакомунікацій та підприємництва Української академії друкарства

 

 

(0 Голосов)

 

Важливою сторінкою в архітектурі й будівництві Галицько-Волинських земель стала розбудова Львова.

Перша літописна згадка про Львів датується 1256 роком. Мала вона другорядне значення. Йшлося про сильну пожежу у Холмі, яку було видно аж у Львові. Враховуючи те, що від Львова до Холма відстань дуже велика, можна припустити, що стольний град Галичини й Волині (Холм) був на той час дуже великим містом, якщо заграву над ним було видно аж так далеко.

Проте цю дату ніяк не можна розглядати як рік заснування Львова. Це лише дата першої офіційної згадки про нього. Очевидно, що Львів виник значно раніше, поселення на його місці, можливо, існувало до того часу вже кілька століть. Безпосереднім поштовхом до початку розширення цього поселення та його переростання у місто стало одруження сина князя Данила - Лева - з донькою угорського короля Бели - Констанцією 1247 року.

Характерною особливістю культури Львова від самих початків міста була участь у його розбудові майстрів з різних земель та країн. Князь Данило Романович спеціально запросив охочий і талановитий люд з руських, лядських, німецьких, чеських, угорських та інших земель до участі у будівництві Львова й інших міст у своєму князівстві. Львів став своєрідним горном, в якому переплавились традиції різних національних культур. Однак Львів завжди залишався містом глибоко українським!

 

 

(0 Голосов)

 

Церква Успіння Пресвятої Богородиці у Києві будувалась протягом 991-996 років. На побудову святині, її оздоблення та утримання князь Володимир Великий виділив десяту частину доходів Русі. Через це храм отримав назву Десятинний (Десятинна церква). Саме вона стала уособленням епохи Володимира Великого і його головною будівлею, в якій князя поховали у липні 1015 року.

Храм зазнав значних руйнувань 1240 року під час штурму міста монголо-татарами. Станом на XVII століття церква була майже зруйнована. Але заходами Петра Могили у 40-х роках цього ж століття була поновлена. Він із руїн Десятинної церкви збудував нову кам'яну, знайшов гріб Святого Володимира Великого і встановив його у Печерському монастирі для вшанування.

У 1828-1842 роках російська адміністрація розібрала Десятинну церкву і спорудила нову у московсько-візантійському стилі, що не мала нічого спільного з первісною будовою.

1928 року церкву висадили у повітря більшовики. Отак радянська влада боролася з релігійним світоглядом свого народу.