Увійти

Богу Слава, Героям Шана!



Погода в Червонограді
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Новий український портал

(5 Голосов)

 

23 серпня відзначаємо День Державного прапора України. Це свято з'явилося завдяки президентському указу, підписаному у 2004 році Леонідом Кучмою.

Деякі цікаві факти про український прапор, символи кольорів:

- За Конституцією України наш прапор є синьо-жовтий. Але у 1918 році Центральна Рада на чолі з першим Президентом України Михайлом Грушевським утвердила жовто-синій прапор. Під таким стягом пішли у бій під Крутами українські юнаки, що виступили проти російського більшовицького окупанта.

- Золотий, жовтий колір символізують Творця, Бога, Вищу Духовну Силу. Синій — усе земне, а також свободу вибору, якою Творець наділив свої творіння в надії, що вони нею не зловживатимуть.

- Золото-блакитну символіку принесли на наші терени трипільці в часи великого переселення народів з Північного Причорномор'я за три тисячі років до нашої ери.

- Жовтий і синій кольори використовувалися на гербі Руського королівства XIV століття. Вони також були присутні на гербах руських земель, князів, шляхти і міст Середньовіччя та початку Нового часу.

- У XVIII столітті козацькі прапори Війська Запорозького часто виготовляли з синього полотнища із лицарем у золотих шатах і з золотим орнаментом та арматурою.

- 1848 року українці Галичини використовували синьо-жовтий стяг як національний прапор. Ним прикрашали залу, де засідала Головна Руська Рада — перша політична організація українців у Галичині.

- Про те, що поєднання синього і жовтого кольорів властиве Україні, свідчить такий факт: король Данило Галицький, засновуючи на честь свого сина Лева місто Львів (перша літописна згадка — 1256 рік), подарував його мешканцям герб, на якому зображено золотого лева на синьому тлі.

 

(1 Проголосовало)

 

Сьогодні кожен українець знає пісню “Гей, пливе кача по Тисині”, оскільки вона стала широко відомою в Україні під час Революції Гідності (2014 р.). Її вважають неофіційним гімном-реквіємом за Небесною сотнею, а тепер ще й за бійцями — учасниками АТО, нашими Героями, які поклали свої голови на полі брані, захищаючи від ворога рідну землю.

Цю пісню вважають народною лемківською; за іншими джерелами — закарпатською. Не дивно, бо свої версії мелодії є в декількох краях. Звісно, композитор-пісняр з народу був! Тільки хто він?.. А от щодо тексту, то, виявляється, вона має літературне походження. Його автором є Василь Гренджа-Донський — поет, прозаїк, драматург, громадсько-політичний і культурний діяч, один з натхненників створення Карпатської України, редактор щоденної газети “Нова свобода” та співредактор журналу “Русинь”.

Він народився 1897 року у селі Волове (нині селище Міжгір'я Закарпатської області), а помер у Братиславі (Словаччина) 1974 року. Під час Першої світової війни Василя Гренджу-Донського мобілізували до армії, але невдовзі після поранення відправили до Будапешта, де він згодом міг закінчити торгову школу. Потім повернувся на Закарпаття та працював у банку в Ужгороді.

З того часу Василь Гренджа-Донський розпочав літературну діяльність. З його іменем пов'язують становлення нової української літератури на Закарпатті.

Пісню “Гей, пливе кача по Тисині” співали і в часи Карпатської України, партизани УПА. Але нового дихання їй надали Тарас Чубай (гурт “Плач Єремії”) та Андрій Кузьменко (гурт “Скрябін), включивши твір до спільного альбому “Наші партизани” (2000 р.). Щоправда, дещо раніше вона була в репертуарі “Ватри”.

Проте всенародне визнання пісні прийшло у виконанні вокальної формації “Піккардійська терція” на Майдані під час Революції Гідності у 2014 році. А саме — під час похорону (прощання) білоруса Михайла Жизневського на прохання його найближчого товариша.

ГЕЙ, ПЛИВЕ КАЧА

Гей, пливе кача по Тисині,

Пливе кача по Тисині,

Мамко ж моя, не лай мені,

Мамко ж моя, не лай мені.

Гей, залаєш ми в злу годину,

Залаєш ми в злу годину,

Сам не знаю, де погину,

Сам не знаю, де погину.

Гей, погину я в чужім краю,

Погину я в чужім краю.

Хто ж ми буде брати яму?

Хто ж ми буде брати яму?

Гей, виберут ми чужі люди,

Виберут ми чужі люди.

Ци не жаль ти, мамко, буде?

Ци не жаль ти, мамко, буде?

Гей, якби ж мені, синку, не жаль?

Якби ж мені, синку, не жаль?

Ти ж на моїм серці лежав,

Ти ж на моїм серці лежав.

Гей, пливе кача по Тисині,

Пливе кача по Тисині.

 

(2 Голосов)

 

До 1991 року історію України нещадно фальсифікувала компартійно-радянська ідеологія (все узгоджувалося з керівництвом з Москви), як і згодом до 2013-2014 років (Революції Гідності). Її спотворювали, перекручували усі окупанти наших земель, вороги, що проживали в Україні і за її межами. І зараз дехто намагається це робити. Роки сучасної незалежності ще не стали, на жаль, періодом утвердження українства на нашій землі, а тому не всі історичні події патріотичного змісту правдиво висвітлюють і в наш час. І тепер українська нація змушена утверджуватися в боротьбі з російським агресором, який анексував Крим, розпочав бойові дії на Сході України, веде підривну діяльність, гібридну війну на всіх фронтах, створюючи міф, що українська нація, як така, взагалі не існувала і не існує. Мовляв, малороси, бунтівні бандерівці (тільки Степан Бандера народився аж у 1909 році), задурманені західною пропагандою безголові люди.., та й тільки.

Хто ми є на цій землі? Чиї сини? Чиїх батьків ми діти? Які і чиї інтереси захищаємо сьогодні? Відповідь мусить бути абсолютно прямою і чесною, ми — сини України, ми діти пращурів, що жили на цій землі десятки тисяч років і тому ми маємо захищати власні, українські інтереси.