Увійти

Богу Слава, Героям Шана!



Погода в Червонограді
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Новий український портал

(1 Проголосовало)

 

 

(Кому присягали Українські січові стрільці)

Перша світова війна (1914-1918 рр.) стала великим потрясінням для провідних європейських держав. У ній взяло участь 38 країн. Було мобілізовано 65 мільйонів солдат. Під час війни загинуло 10 мільйонів осіб, а ще 20 мільйонів отримали поранення...

Напередодні війни лідери найбільших галицько-українських партій, порівнявши передвоєнну австрійську і російську політику щодо українців, створили Головну Українську Раду та розпочали формування українського національного військового корпусу у складі австро-угорської армії. Підрозділ отримав назву «Українські січові стрільці» (УСС). Ця подія мала велике значення для відновлення військових традицій українського народу. Головним отаманом УСС обрали доктора Володимира Старосольського. На боротьбу з російським окупантом (як і через 100 років, у 2014-му) стали кращі представники української молоді. На заклик ради поповнювати ряди Січових стрільців відгукнулося 28 тисяч добровольців. Втім, австрійська влада дала дозвіл на формування підрозділу кількістю 2500 Січових стрільців.

Українці не приховували, що головною метою їхнього вступу до лав легіону УСС було бажання боронити інтереси українського народу. Саме тому військову присягу стрільці приймали двічі: вперше - загальну для всього австрійського війська; а вдруге - на вірність Україні.

Ще під час формування УСС легіонери намагалися надати своїй структурі національних рис, впровадивши українські відповідники до військових звань. Таким чином з'явилися стрільці, чотарі, поручники, хорунжі, сотники, полковники та отамани. Вони також внесли зміни до військового однострою. Зокрема до сьогодні одним із символів УСС залишається головний убір - «мазепинка».

 

 

(1 Проголосовало)

 

22 січня 1919 року у Києві на Софійській площі сталася важлива історична подія — було проголошено Акт Злуки Західної і Східної України в Єдину соборну державу. Відтак, відзначаємо День Соборності України.

Ще перед тим відбулося прийняття Четвертого Універсалу Української Центральної Ради, який проголосив Українську Народну Республіку «самостійною, ні від кого незалежною, вільною суверенною державою українського народу».

Важливим фактором є те,що УНР проголосила свою незалежність першою серед нових держав у Східній Європі - раніше, ніж країни Балтії, Польща і Чехія. Ідея соборності українських земель набула державного статусу та в наступні десятиліття залишилась інтегральним чинником усіх течій національно-визвольного руху.

Акт Соборності надав завершеної форми самостійній Українській державі, сприяв подоланню федералізму в ментальності національної політичної еліти. Об'єднання мало і практично-політичний аспект, адже обидві держави потребували концентрації збройних сил та взаємодопомоги для захисту своїх територій від іноземного військового втручання, яке на той час набуло форми агресії.

Все ж, брак політичної єдності керівництва УНР, на жаль, призвів до втрати державності та довготривалої більшовицької окупації, яка принесла на українську землю Голодомори, репресії та війни.

(1 Проголосовало)

 

Минуло вже 1000 років, як ігумен Видубицького монастиря Сильвестр зробив остаточний список літопису, відомого під назвою “Повість минулих літ” або ж Літопису Нестора, що передав нам історію Київської Русі-держави.

Автор дає широку картину виникнення і розселення слов'янських племен, їх ролі в історії, розповідає про витоки Руської (вважайте - Української) держави, її зовнішню політику, про перемоги руської зброї і розширення Київської Русі. Як патріот своєї Батьківщини, Нестор прославляв мудрість і далекоглядність київських князів, воїнську доблесть Святослава, рішучість Володимира-Хрестителя, просвітницьку діяльність Ярослава Мудрого.

Широчінь задуму надала спокою й неквапливості розповіді літописця, передала гармонію і твердість його судженням, художню єдність і монументальність усьому творові в цілому. Нестор, здійснюючи подвиг свого життя, мав і попередників у вітчизняному літописанні - Василія, Федора, Никона Великого, - праці яких використав для укладання свого літопису, але за цілісністю, художньою довершеністю Перволітопис не має собі аналогів у нашій давній історії.

Ми читаємо «Повість минулих літ» не тільки як книгу історичну, а й як високохудожню, з якої поети й прозаїки черпали натхнення та сюжети для своїх творів.

 

 

(1 Проголосовало)

 

Справа популяризації української культури в Українській державі — це річ природня, благородна і вдячна, та ще й конче потрібна з огляду на її драматичну долю, наполегливі спроби ворогів витіснити її з власної, Богом дарованої землі. Популяризувати багаті духовні надбання минулого й прагне НОВИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ПОРТАЛ.

З погляду сьогодення особливо виразно розкривається доленосна роль вітчизняної культури. Саме вона вберегла український етнос від знищення у тривалий період бездержавності. Національна культура була єдиним притулком українства у той час, коли майже всі інші ділянки суспільно-громадського й політичного життя були дощенту зденаціоналізовані на догоду різноманітним колонізаторам.

Культура ніколи не існує в минулому часі. Усі її прояви завжди актуальні саме у даний період, незважаючи на час свого фізичного виникнення. У культурі органічно закладена сув'язь епох і поколінь, минуле присутнє в сучасному, сучасне закладене в минулому.

У часи лихоліття й занепаду життєдайні глибини культури, насичені мудрістю багатьох поколінь, дозволяють знайти розв'язання складних проблем і убезпечують від хибних кроків.

Українська культура покликана сповнювати цю місію і далі. Духовне оздоровлення нації - єдино можливе підгрунтя для економічного розвитку України, її політичної стабільності й соціального облаштування. Альтернативи цьому нема!

 

(1 Проголосовало)

 

Від перших днів існування Київ виконував не просто функцію міста, заснованого на мальовничих пагорбах, а дипломатичного центру майбутньої держави. Отож, місто, як ворота для всього світу, і водночас ворота, через які світ може пізнати Україну. Такими стали Золоті ворота...

Колись, за часів Володимира Великого-Хрестителя (+ 1015 р.), Київ мав площу всього 10 гектарів. Але вже тоді існували так звані Київські ворота, через які всі почесні гості - дипломатичні посланники урочисто в'їжджали.

Пізніше нащадки Володимира Великого, розширюючи межі міста, збільшували кількість воріт. Так, при князі Ярославі Мудрому Київ стрімко зріс до 25 гектарів, а під кінець його правління уже займав 72 гектари. Та, однак, головними залишалися Золоті ворота. Це був парадний вхід до Києва, з прекрасною Благовіщенською церквою над ним, позолоченими банями-куполами. Все це надавало особливої урочистості при в'їзді у місто. Почесні гості та простий люд, посланники великих імператорів, мандрівники, купці тягнулися до великого міста, щоб відчути його красу, неперевершеність. І всі вбачали в головному вході Золоті ворота - особливий зміст, особливий символ державності.