Увійти

Богу Слава, Героям Шана!



Погода в Червонограді
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Новий український портал

(12 Голосов)

 

 

Перша літописна згадка про Белз датується 1030 роком. Отож, ми на порозі тисячолітнього ювілею!

Історія княжого міста, Белзького князівства завжди привертала увагу науковців-істориків, археологів, краєзнавців. Як у минулому, так і тепер написано і видано чимало праць. І все ж приємно, що ця тематична бібліографія поповнюється новими дослідженнями. Серед них — стаття кандидата історичних наук, наукового співробітника Інституту українознавства ім. Івана Крип'якевича НАН України (м. Львів) Ярослава Книша “Тисячолітня історія Белза” (Збірник: “Гуманітарні дисципліни у навчально-виховному процесі вищих навчальних закладів”. - Львів, 2014. - Вип.4. - С.71-89).

Ярослав Книш є автором майже сотні наукових праць — статей, монографій, більшість з яких присвячена саме історії княжого Белза, її постатям. У згадуваній статті висвітлюється історія цього найстарішого міста Галичини від початків заснування до сьогодення, охарактеризовано періоди його розвитку, показано часи розквіту і занепаду.

Оскільки збірник, у якому надруковано статтю «Тисячолітня історія Белза» (до речі, вона містить 72 бібліографічних позиції, в т.ч. друкованих праць, архівних документів польською мовою) вийшов невеликим тиражем, а саме дослідження заслуговує популяризації серед широкого загалу, зокрема, серед тих, хто цікавиться краєзнавством, то, за згодою автора (!), ми подаємо її окремі фрагменти.

* * *

Упродовж тривалого часу Белз був важливим адміністративним, релігійним, економічним і культурним центром. Із Белза походить найвідоміша релігійна святиня Польщі - ікона Ченстоховської Богородиці. Могили чудотворних белзьких рабінів (представників течії хасидизму) є об'єктом паломництва і поклоніння євреїв із багатьох країн світу.

Із Белзом пов'язані рідкісні літературні пам'ятки. Із Городищенського монастиря, ктиторами якого у XV ст. виступають белзькі міщани, а раніше, ймовірно, були белзькі князі, походить найдавніший східнослов'янський Апостол (Кристинопільський Апостол) і найдавніший східнослов'янський пом'яник (Городещенський Пом'яник).

 

(21 Голосов)

 

У становленні української національної освіти свого часу провідні (якщо не вирішальну!) роль відіграли братські школи.

Під тиском прогресивних сил України (передусім представників церковних братств, які виступили проти повного окатоличення українського населення, а здійснювалося це інколи насильницькими методами) польський король Стефан Баторій дозволив Віленському братству відкривати українські школи, а з 1585 року це право поширилося на всі братства Великого князівства Литовського та Галичини. Того ж року здійснено перший набір до Львівської братської школи. Невдовзі такі заклади почали працювати у Рогатині, Городку, Перемишлі, Луцьку, Вінниці, Немирові, Кам'янці-Подільському, Кременці, Києві та в інших містах. Усього було відкрито майже 30 шкіл.

У братських школах навчалися діти всіх станів, зокрема сироти. Кожна з них утримувалася коштами братства за рахунок внесків; бідні та сироти вчилися безкоштовно. При цьому виключалася будь-яка несправедливість. “Навчати й любити всіх дітей однаково”, - ось заповідь педагогів школи.

Головна увага приділялася слов'янській та руській (українській) мовам. Вивчалися також обов'язкові грецька та латина, що сприяло засвоєнню античної спадщини, осягненню тогочасної європейської науки та культури.

Учні слов'яно-греко-латинських шкіл крім мов оволодівали програмою “семи вільних наук”: діалектикою, риторикою, музикою, арифметикою, геометрією, астрономією та досконало латиною. Окремі братські школи переросли у вищі навчальні заклади, як, наприклад, Острозька академія, Києво-Могилянська академія.

Викладачами працювали здебільшого українці: Тустановський, Староврецький, майбутній Митрополит Іов Борецький, Юрій Рогатинець, Стефан і Лаврентій Зизанії та інші.

Поширення братських шкіл пробуджувало національну свідомість, відроджувало українській традиції. Сотні вихованців шкіл ставали вчителями, професорами, поширювали серед свого народу знання, формували у своїх учнів почуття національної гідності, а ще ширили знання про Україну за кордоном.

 

 

(21 Голосов)

 

(Фрагмент української історії)

Прикро, але дехто з наших сучасників і тепер жаліє за розпадом Радянського Союзу, бідкається, що Україна вперто втікає (у політичному сенсі) від Росії до Європи, прагне вступу у НАТО. Є такі... Особливо серед представників колишньої комуністичної партноменклатури чи тих, хто нажився біля “радянського корита”, відвертих запроданців, що на шматок гнилої ковбаси і червоний прапор (на додачу до неї) проміняли рідну матір. З огляду на таке цікаво дізнатися: а як більшовикам взагалі вдалося сформувати радянський уряд в Україні, чи був він легітимним?..

Сила більшовизму полягала зовсім не в марксистській (а згодом — марксистсько-ленінській) ідеології, як запевняли нас навіть у 90-х роках XX століття. Ще до початку Першої світової війни (1914-1918 рр.) уряд тодішньої Німеччини систематично фінансував діяльність Володимира Леніна-Ульянова і більшовиків, щоб вона була спрямована проти потенційно багатої і сильної суперниці — Російської імперії. Зараз уже відомо, що Німеччина виділили більшовикам близько 1 мільярда марок. (Колосальна сума, як на той час!). Так, справді, у ході лютневої революції і жовтневого перевороту 1917 року Російська царська імперія розпалася, але утворилася нова імперія — російсько-більшовицька, яка отримала назву СРСР, що, вважайте, одне і те ж. Бо імперія є імперією! Їй всього замало! І хоч у 1991 році розпався Радянський Союз, але сучасна політика Росії тільки підтверджує її амбітні імперські плани. Німеччині, яка була далеко не святою у своїй політиці, якій довелося пережити багато катаклізмів, тепер знову змушена протистояти Росії.

30 жовтня 1917 року більшовики очолюють у Києві повстання проти військ Тимчасового уряду. Теоретично визнаючи право націй на самовизначення і відкидаючи його на практиці, вони не збиралися визнавати права автономії ні для України, ні для інших народів. Тому Центральна Рада, сформована у Києві з українських патріотично налаштованих політиків, громадських діячів, оголосила про взяття верховної влади в Україні у свої руки і проголосила утворення Української Народної Республіки (УНР).

Більшовики у відповідь невдовзі оголосили Центральну Раду УНР “ворогом народу”, хоча під час виборів до Всеросійських (!) установчих зборів українські партії набрали 70 відсотків голосів, а більшовики — лише 10. 20 відсотків дісталося іншим партіям, які не відігравали вирішальної ролі у політиці. Так само на скликаному більшовиками Всеукраїнському з'їзді Рад у Києві в грудні 1917 року більшість виявилася із представників українських партій. Тоді делегати-більшовики відокремилися, перебралися до Харкова, де відбувся з'їзд Рад Донецького та Криворізького басейнів (промислово — вугільний та металургійний басейни), й проголосили створення Радянської Української Республіки. Через півтора десятиліття майже всі вони (організатори та натхненники) потрапили в пекло сталінських репресій. Ця безжалісна машина нікого не щадила!

Проте всі рішення харківського з'їзду, як і сам з'їзд, виявилися неправомірними за усіма міжнародними стандартами і навіть елементарною юридичною логікою. Адже участь у ньому взяли представники лише 96 рад (і то почасти поспіхом сформованих більшовиками) із трьохсот створених в Україні. Отож проголошення Радянської Української Республіки відбулося лише від неповної третини Рад, і це аж ніяк не означало волевиявлення всього українського народу чи його більшості. Але радянський (більшовицький) уряд відразу ж обіперся на військові формування, які прибули з Росії.

Щоб не допустити відокремлення України від Росії, російські більшовики вдалися до створення штучної Донецько-Криворізької республіки, яка проголосила, що є частиною “загальноросійської федерації”. Насправді ж ця псевдореспубліка перетворилася на плацдарм для наступу на Українську Народну Республіку.

Чи не нагадує це вам теперішні ЛНР та ДНР?..

Тарас ЛЕХМАН