Увійти

Богу Слава, Героям Шана!



Погода в Червонограді
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Новий український портал

(1 Проголосовало)

 

«Зродились ми великої години

З пожеж війни, із полум'я вогнів...».

Це - пісня-славень ОУН, який сьогодні прийнято називати Гімном Українських Націоналістів. Його слова супроводжували українських вояків у часи повстансько-партизанської боротьби, ці слова лунали на довгому і тернистому шляху боротьби за незалежність України. Лунають вони і тепер. Слова Гімну були створені українським письменником, ветераном Української Галицької Армії Олесем Бабієм. У 1929 році він брав участь в установчому Конгресі Українських Націоналістів, на якому кілька організацій об'єдналися в єдину Організацію Українських Націоналістів. У ці ж дні Олесь Бабій написав вірш «Зродились ми великої години», який у 1932 році був покладений на музику й затверджений Проводом Українських Націоналістів як Гімн ОУН. З цього часу твір супроводжував усі офіційні зібрання націоналістів, їх підпільну діяльність та збройну боротьбу. А згодом він став національним Гімном борців Української Повстанської Армії і навіть народною піснею. Тепер його мелодія і фрагменти тексту є «візитівкою» Національної Гвардії України.

* * *

ГІМН УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ

Зродились ми великої години

З пожеж війни, із полум'я вогнів,

Плекав нас біль по втраті України,

Кормив нас гнів і злість на ворогів.

І ось ми йдем у бою життєвому -

Тверді, міцні, незламні, мов граніт, -

Бо плач не дав свободи ще нікому,

А хто борець, той здобуває світ.

Не хочемо ні слави, ні заплати.

Заплата нам - то розкіш боротьби!

Солодше нам у бою умирати,

Ніж жити в путах, мов німі раби.

Доволі нам руїни і незгоди,

Не сміє брат на брата йти у бій!

Під синьо-жовтим прапором свободи

З'єднаєм весь великий нарід свій.

Велику правду - для усіх єдину,

Наш гордийклич народові несе!

Вітчизні ти будь вірний до загину,

Нам Україна вище понад усе!

Веде нас в бій борців упавших слава.

Для нас закон найвищий - то приказ:

«Соборна Українська держава -

Вільна й міцна від Сяну по Кавказ».

(3 Голосов)

 

У листопаді 1917 року Центральна Рада проголосила Українську Народну Республіку. Питання про національний (вважайте — державний!) герб постало з усією гостротою...

Тоді ж з ініціативи Генерального секретаріату народної освіти в Києві відбулася спеціальна нарада, в якій взяли участь знавці українського національного мистецтва, старовини, геральдисти (зокрема гербознавці). На ній пропонувалися такі символи майбутнього герба України: Архангел Михаїл; козак з самопалом; золоті зорі на синьому тлі (30 зірок за кількістю історичних земель України - серед них і ті, що тепер належать Росії, Угорщині, Польщі, Словаччині, Румунії, Білорусі); золота літера «У» (Україна, або УНР - Українська Народна Республіка) також на синьому тлі; золотий плуг на синьому полі, як символ творчої, мирної праці в Україні; інший варіант - плуг на щиті, але так чи інакше він нагадував тризуб.

І ось така доволі цікава пропозиція: жінка з серпом з одного боку, робітник з молотом з іншого. Знаряддя праці наперехрест... Ой, як тут не крути, не верти, але виходить тризуб навіть з серпа і молота. Так-так! Він афішувався на червоному радянському прапорі. Тодішнє керівництво й само цього не підозрювало. Принагідно скажемо: радянський символ серп і молот був затверджений у Росії лише наприкінці 1918 року (через рік після УНР).

Оскільки питання залишалося доволі дискусійним, то Михайло Грушевський виступив на сторінках тогочасної періодики й аргументовано, спираючись на традиції не тільки української, а й світової геральдики, заявив, щоб гербом України може бути тільки Тризуб!

Підготували Тарас ЛЕХМАН, Ігор ЗАПІСОЦЬКИЙ

(3 Голосов)

 

 

Край села росте вишня. Хто посадив, звідки взялася — не відповісти. Весною перехожі милуються-зачаровуються її білим цвітом , а влітку ласують ягодами. Хто не йде, той і скубне. Хоча у кожного господаря в саду вдосталь своїх вишень, інколи на ринок носять продавати, а тут чомусь смачніші.

Багато налитих соком плодів на верхніх тоненьких гілочках. Дивишся на них, очі до неба підносиш і слину ковтаєш. Дістатися туди годі. А от гепнутися з такої гілки на землю — стовідсотковий шанс. Не доведи, Господи, але може й таке трапитися: упав, отямився, гіпс. Отож і залишається естетично насолоджуватися дарами природи і слину ковтати.

Нікого б не здивувала ця вишня край села, якби не її плоди. Вони довго тримаються на дереві і не псуються. Вже деякі ранні сорти яблук попадали на землю, а колись багряні, потім почорнілі вишеньки продовжують висіти, перетворившись під палючим сонцем на... родзинки. Буває, що намокнуть під літнім дощем, так відразу й обсохнуть, як тільки сонечко посміхнеться. Сильний вітер також не страшний. Не раз пробував їх. Сухі плоди зберігають свій солодкий-пресолодкий смак.

Вранці та ввечері тут збираються «гурти» шпаків. Ці пернаті вельми полюбляють харчуватися вишнями.

Однак у цьому світі усьому свій час. Шпаки відлетіли у вирій. На землю таки попадали засохлі вишні-родзинки. Смак вже не той, не солодкий, навіть, скажемо, ніякий. Попри те, ними охоче ласують дрозди, інше дрібне птаство.

Тарас ЛЕХМАН