Реклама

Увійти

Богу Слава, Героям Шана!



Погода в Червонограді
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Новий український портал

(1 Проголосовало)

 

(Дещо зі статистики)

У роки Другої світової війни Україна опинилася в епіцентрі жорстоких битв. Упродовж 1941-1945 років саме на території України відбулися колючові масштабні бої за визволення Європи від фашизму. І хай Росія не перебільшує роль у цій справі. Не одні росіяни воювали і клали голови на полі брані. Зрештою, вона (імперія Москви) сама стала одним з організаторів (і це - без перебільшення) кривавої різні, що охопила Європу.

За перемогу над фашизмом (але, ще раз наголошуємо, війну однаково розв'язали і Гітлер, і Сталін) Україна заплатила високу ціну — майже 14 мільйонів загиблих, 714 сплюндрованих міст, 28 тисяч спалених сіл, в тому числі 250 разом з мешканцями (приміром, Кортеліси на Волині), 419 тисяч зруйнованих виробничих споруд, 491 тисяча зрівняних із землею житлових будинків, понад 18 тисяч розвалених закладів освіти, науки і культури, вивезені величезні матеріальні ресурси і духовні цінності. Навіть чорнозем фашисти вивозили ешелонами до Німеччини. Такого страхітливого нищення наша держава не знала за всю свою історію. Але найбільш трагічним і непоправним була загибель кожного четвертого громадянина довоєнної України, України, яка вісім років тому (до початку війни) пережила Голодомор.

З майже 42 мільйонів людей, які мешкали до війни в Україні, станом на 1945 рік залишилося тільки трохи більше 27 мільйонів.

(1 Проголосовало)

 

Як би там не тлумачили наші недруги, але Україна — таки з багатою і давньою історією, культурою. Найдревніша цивілізація, яка з'явилася на теренах сучасної Української держави — трипільці.

В період неоліту (новий кам'яний вік — VI-IV тисячоліття до н.е.) в історії людства відбулась одна з найвизначніших змін, яку англійський археолог Г. Чайлд назвав неолітичною революцією. Суть її полягає у переході від привласнюючого господарства (збиральництво, мисливство, рибальство) до відтворюючого господарства (землеробство і скотарство). Цей перехід тривав протягом багатьох століть. Спочатку він охоплював ті регіони, що за своїми географічно-кліматичними умовами були найбільш сприятливі для цього. В Україні це південно-західні області. На теперішній день археологами виявлено понад десяток неолітичних культур (дунайська, буго-дністровська, сурсько-дніпровська та ін.).

Наступна епоха енеоліту (мідно-кам'яний вік) стала періодом остаточного утвердження домінуючої ролі відтворюючого господарства і перехідною до епохи металів. Найяскравішою археологічною культурою доби енеоліту була трипільська культура.

Наприкінці XIX століття київський археолог Вікентій Хвойко біля села Трипілля на Київщині дослідив нове поселення і відкрив археологічну культуру, яка від місця першого її виявлення отримала назву — Трипільська. Творці цієї культури заселяли у IV-III тисячоліттях до нашої ери територію від Дніпра до Карпат. Походження трипільців остаточно не з'ясовано, але більшість учених схиляється до думки, що прибулі племена частково злилися з неолітичними племенами Буго-Дністровської культури. Головним їх заняттям було зернове землеробство (сіяли жито, пшеницю, ячмінь, просо). Крім того, вони займались садівництвом (вирощували абрикоси, сливи, аличу), скотарством та рибальством. Для обробітку землі використовували мотики, а згодом і рало. Зернові культури збирались дерев'яними серпами з роговими та крем'яними вкладками. Господарство велось так інтенсивно, що через 50-100 років земля цілком виснажувалась і люди змушені були переселятися.

Трипільські племена вперше на території України почали користуватися виробами з міді. Проте головною сировиною для виготовлення знарядь праці та зброї залишалися кремінь і дерево.

Високо, як ніде в Європі, у них була розвинута житлова архітектура. Хати мали по кілька кімнат, а іноді й поверхів, де жила разом велика матріархальна родина. Кожне житло мало глиняний хрестовидний жертовник, що свідчило про глибокі, сконцентровані форми релігійних вірувань трипільців. Хати були згуртовані у села, що вказує на високий ступінь родової організації. Вони були розташовані колом, серед якого стояв громадський будинок для сходин та спільних культових обрядів. Найбільше таке поселення було відкрите біля села Володимирівки на Кіровоградщині, де розкопки виявили 200 хат, розташованих п'ятьма концентричними колами. Навколо таких великих протоміст розташовувались невеликі поселення, утворюючи округи з населенням 15-20, а то й більше тисяч осіб.

Найбільш прикметною для трипільської культури була її кераміка. Вона добре випалена й орнаментована. Орнамент — головний вияв трипільського мистецького духу. Провідними мотивами орнаменту були спіралі і вольти, виконані темною, іноді чорною і біло фарбами на чорному тлі посудини. Крім того, на посудині зустрічаються схематичні малюнки свійських тварин, зображення жінок, що мало магічне значення. Такі зображення збереглися в українських народних вишивках, килимах, в народній кераміці, а особливо в українських великодніх писанках.

 

Другим виявом мистецького хисту трипільських племен стали керамічні людські і тваринні фігури з глини. Найбільш було жіночих зображень. Їх фігурки мали культове значення і висвітлювали образ праматері-родоначальниці у матріархальній родині.

(1 Проголосовало)

 

Наступним після Трипілля найдовшим періодом культурного розвитку України став бронзовий вік (II тисячоліття до н.е.), який приніс нові якісні зміни в життя племен, що населяли наші терени.

У цей період продовжувало розвиватися землеробство, яке ставало більш продуктивним. Проте найсуттєвіші зміни відбулися в скотарстві. Племена, що займалися переважно скотарством, перейшли від відгонного скотарства до кочівництва. У них виділилась правляча верхівка, почала формуватися система залежності людини від людини..

Ще з часів енеоліту на території України сформувались два напрямки у розвитку скотарства. У регіонах на порубіжжі степу і лісостепу виникло скотарство, засноване на розведенні коней та великої рогатої худоби. У регіонах, що прилягли до Чорного та Азовського морів, отримало розвиток розведення малої рогатої худоби (кози, вівці).

До освоєння верхової їзди населення вело напівосілий спосіб життя, займалося землеробством. Череди худоби відганялись на пасовиська, які знаходидися неподалік поселень. Місця поселень змінювались декілька разів на рік, залежно від пори року.

Скотарство давало значно більший прибуток, ніж землеробство, що зумовило зростання його питомої ваги. Населення стало більше переміщуватися за худобою, а великі вози служили житлами людей. Це також мало значення для соціального розвитку.

Розведенням худоби завжди займалися окремі сім'ї (домогосподарства). Поголів'я худоби може досить швидко збільшуватись або зменшуватись. До того ж, худобу можна легко відганяти, викрасти. Це призвело до конфліктів і, зрештою, до воєн між общинами, племенами. Війни підвищували роль військових лідерів, які створювали постійні бойові дружини. Відбувалось удосконалення зброї. Так, приміром, були винайдені бойові колісниці, а згодом опановано мистецтво верхової їзди. Військові керманичі займалися розподілом награбованого. Завдяки своїй ролі захисту племені, вони встановлювали контроль над спільним майном і його розподілом, а згодом підпорядковували собі племенні органи влади.

Свідченням змін у житті племен є поява курганів — погребальних споруд, земляних насипів, які з'явилися у степах України.

Зростання ролі скотарства і могутності скотарських племен призвело до відмови ними від заняття землеробством і до повного переходу до кочового господарства. Продукти землеробства такі племена отримували за рахунок підкорення землеробських племен і отримання від них данини.

Отже, в XI-IX століттях до нашої ери на території України з'являється кочівництво.

Українські археологи виділяють понад десять археологічних культур епохи бронзи. Що датуються II тисячоліттям до н.е. Серед них — ямна, катакомбна, зрубна стали основою для формування кочового господарства. Першим з відомих кочових племен на території України, назва якого дійшла до нас, були кіммерійці (X-VII століття до н.е.).