Увійти

Богу Слава, Героям Шана!



Погода в Червонограді
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Новий український портал

(0 Голосов)

 

29 вересня українські православні християни вшановують святителя Кипріана - Митрополита Київського.

За одними даними - він був болгарином, за іншими - родом з Литви. Тривалий час жив на Афоні та служив у Константинопольського Патріарха, за дорученням якого у 1373 році прибув до Литви. Жив деякий час в Україні. Литовський князь Ольгерд запропонував його на посаду Київського Митрополита і, погодившись, Константинопольський Патріарх висвятив його в грудні 1376 року. Таким чином святитель Кипріан став Митрополитом українських та білоруських земель.

Він належав до найбільш освічених представників свого часу, знав декілька мов. Перекладав з грецької на слов'янську твори Отців Церкви, виправив слов'янський переклад Псалтиря та багатьох богослужбових книг. Займався літературною діяльністю.

Помер святитель Кипріан у 1406 році.

 

 

(1 Проголосовало)

 

20 вересня українські православні християни вшановують преподобного мученика Макарія — архімандрита Овруцького та Канівського, Переяславського чудотворця.

Він народився в Овручі на початку XVII ст. в українській шляхетній родині Токаревських (за іншими джерелами - Торських). Коли йому виповнилася 25 років, постригся у ченці в монастирі Успення Пресвятої Богородиці в Овручі. Невдовзі став ієродияконом й ієромонахом. Деякий час служив ігуменом Куп'янського монастиря біля Пінська. У 1660 р. став архімандритом і настоятелем Овруцького монастиря. На цій посаді пробув понад 12 років.

Коли у 1671 році поляки напали на монастир і зруйнували його, Макарій одержав нове призначення - до Канівського Успенського монастиря. Тут прославився як чудотворець та цілитель. Господь наділив його даром пророцтва. За переказом, він передбачив власну мученицьку смерть.

1678 року турки та татари пішли війною на Україну, знищуючи все навкруги. Коли ввійшли до Канева, то обступили монастир. Однак взяти його змогли лише на третій день. Люди стали втікати, а Макарій вийшов з хрестом у руках та почав благати не оскверняти святині і не вбивати безвинних людей. У відповідь на ці слова вороги схопили його, витягли на площу і піддали тортурам, після його відрубали йому голову.

Мощі архімандрита Макарія спочатку були поховані у Каневі, а потім, 1688 року, перевезені до Переяслава на Полтавщині. Біля них почали відбуватися чудеса.

 

 

(0 Голосов)

 

18 вересня вшановуємо пам'ять благовірного князя Гліба (йдеться про його кончину, мученицьку смерть). Ця дата зафіксована насамперед у православному церковному календарі українців.

Гліб (у святому хрещенні - Давид) - Святий благовірний князь, страстотерпець. Один з наймолодших синів Київського князя Володимира Великого (усього їх було 12). Був дуже прихильним до старшого брата Бориса і жив з ним у великій дружбі. Коли досяг належного віку, отримав від батька Муромське князівство, у якому жив його намісником і ширив християнство.

За деякими відомостями, князь Гліб перебував саме у Києві, коли помер його батько. Юнака сповістили, що брат Святополк хоче знищити його, і молодий князь намагався втекти на північ, щоб зберегти своє життя. За іншими джерелами, князя Гліба не було в Києві під час смерті Володимира, і Святополк викликав його до столиці, сповістивши страшну звістку. Але водночас він вислав назустріч Глібові убивць. Яка з цих двох версій правдива - важко з'ясувати. Відомо тільки, що вбивці справді зустріли Гліба далеко від Києва - біля гирла річки Медини під Смоленськом, куди він плив Дніпром. Коли вбивці наздогнали його, Гліб зі сльозами на очах просив зважити на його молодий вік і не вбивати. Але благання були даремними. За намовою найманців власний кухар молодого князя перерізав йому ножем горло. Це сталося 5(18) вересня 1015 року. Тіло таємно заховали над Дніпром, недалеко від того місця, де скоївся злочин.

Лише у 1019 році при Ярославі Мудрому тіло Гліба знайшли і перевезли до Вишгорода, щоб поховати разом з князем Борисом, також підступно вбитим Святополком. За переказами, над їхніми мощами неодноразово відбувалися чудесні зцілення хворих.

 

 

(11 Голосов)

(Відгук на роман Василя Шкляра “Чорне сонце”)

 

Що таке війна?.. Питання — не риторичне, не банальне. З-поміж різних тлумачень, війна — це коли за амбітні імперські інтереси інших гинуть невинні люди.

З хвилюванням прочитав роман сучасного українського письменника Василя Шкляра “Чорне сонце” (вийшов друком у вересні 2015 р.), який присвячений бійцям добровольчого батальйону “Азов”. Вони одними з перших стали на захист України у важкій війні (тут годі вживати абревіатуру АТО) з російським агресором та доморощеними перевертнями-сепаратистами. Твір написаний “по гарячих слідах” і є блискучою історичною прозою, хоча присвячений сьогоденню. Але відтворене у романі, погодьтесь, стане нашою історією.

У творі йдеться про трагічні події російсько-української війни. Головний герой — доброволець, якому 27 років. Автор зумисне не подає його імені чи псевда, а створює узагальнений, деякою мірою типовий (бо таких — багато!) образ українського бійця. Він серцем і душею любить Україну, без жодних гасел і високопарних слів разом зі своїми побратимами Єгером, Сіроманцем, Малярем та іншими хоробро йде у нерівний бій з переважаючим ворогом, прагне захистити Батьківщину, навіть, якщо доведеться, то й покласти за неї на вівтар смерті своє життя.

Особливо вразив епізод, коли головного героя з побратимами запросили у Маріупольський театр, але прийти зміг тільки він, оскільки Єгер і Сіроманець були на бойовому завданні. Той спробував зателефонувати до них, та марно, їхні телефони виявились вимкненими. І раптом бачить, що його друзі заходять у... театр. Скільки радісних емоцій! Багато епізодів роману навчить читача, що таке істинні друзі і як важливо повсякчас берегти дружбу.

Розповідає Василь Шкляр і про мирне, довоєнне життя персонажів, про їхні сім'ї. Все це оживає у спогадах бійців-добровольців, і тепер здається таким далеким, недосяжним...

Динамічним сюжетом письменник тримає читача у напрузі до останньої сторінки роману. Різні за характерами герої, але їх об'єднує любов до України, готовність на самопожертву заради неї, непохитна віра, що їхні нащадки будуть жити під мирним небом. Тому, певен, роман не може залишити байдужим молоде покоління.

За Україну! За її волю! - одна з провідних тем творів Василя Шкляра, зокрема у романі “Залишенець. Чорний ворон” (події 20-х років XX ст.), у тому ж “Чорному сонці”. Навіть назви дещо співзвучні. Тут можемо провести історичні паралелі, бо ворог той же — імперська Росія.

 

Маркіян ЛЕХМАН

 

(2 Голосов)

 

22 червня - День скорботи й вшанування пам'яті жертв війни в Україні.

Будь-яка історична дата світового значення має вагомий суспільний розголос. Протягом Другої світової війни Україна була в епіцентрі страшних подій. Біль як 30 тисяч сіл дощенту спалено, тисячі міст зруйновано, мільйони людей загинули на полях жорстоких боїв і в концтаборах. А скільки жертв забрали жахливі наслідки війни - залишені на полях, у лісах, на дорогах, у напівзруйнованих будинках міни, снаряди, гранати, авіаційні бомби...

Світ урятовано від Гітлера страшною ціною. Так, тепер відбувається переоцінка подій періоду Другої світової (а в її контексті Великої Вітчизняної) війни. Але ця справа потребує ще багато часу, зусиль і старань істориків.

У будь-якому разі необхідно пам'ятати про тих, хто ціною власного життя та здоров'я кував перемогу у боротьбі з фашизмом. Кожен з них гідний нашої уваги та пошани. Не забуваймо, що серед тих героїв і ветерани УПА.