Реклама

Погода в Червонограді
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Легенди

Окрему жанрову групу у фольклорній творчості українського народу становлять легенди. Легенда – це поетична оповідь про яку-небудь історичну подію, усне народне оповідання про чудесну пригоду, котра сприймається як достовірна. Легенда - приблизний синонім поняття міф; епічна розповідь про те, що відбувалося в незапам'ятні часи.

Як і перекази, легенди покликані зберегти у народній пам'яті й передати майбутнім поколінням знання про історичне минуле народу, пояснити причини виникнення різних явищ природи, їхню суть, зафіксувати народні уявлення наших пращурів про них. На відміну від переказів, легенди менш достовірні, у них допускається вигадане, фантастичне, неймовірне.  Але поряд з цим, легенди - це не прості вигадки, адже беруть свій початок з реальних подій. 

Хоча події у легенді нерідко перебільшуються, у народній свідомості вона все ж сприймається як достовірна розповідь, що відрізняє її від звичайної казки, а фантастичний зміст легенди трактується як диво, творене незвичайними людьми. Фантастика і вимисел легенди – саме ті чинники, за допомогою яких неясне стає зрозумілим, а неможливе – досяжним.

(0 Голосов)

 

 

Наші давні предки — східні слов'яни-язичники вельми поважали Числобога, тобто бога чисел, бога часу. Без нього, вважали, можна будь-коли, будь-якої миті втратити лік, і то назавжди, навіть “зникнуть день і ніч, не буде ні дня, ні ночі”. Отож їхня філософія стверджувала, що без часу не можна жити.

Числобог зображувався у вигляді статуї з двома обличчями: сонця й місяця. Сонце на небі показує денний час. За тим, як воно високо піднімається або сідає за обрій, можна визначити, чи це ранок, чи це день, чи це вечір. Так само за місяцем і положенням зірок (сузір'їв) на небі можна визначити нічний час.

За народними переказами, у давньому Києві був храм Числобога. Перед храмом росли дивовижні квіти, які розтуляли свої пелюстки в різний час дня і ночі. За ними волхви визначали, котра година. Зрештою, не так вже й потрібно було послуг волхвів, адже наші предки - ледь не кожен з прадавніх українців - добре зналися (нехай, навіть, на побутовому рівні) на травах, квітах, тож самі визначали час за їхньою поведінкою.

Східнослов'янський Числобог тотожний давньогрецькому Кроносу і римському Сатурну. В античні часи їхні свята починалися 17 грудня і тривали протягом тижня. В Україні Числобога вшановували в дні зимового сонцестояння — 21-22 грудня, коли припадала найдовша ніч у році. Опісля сонце щоразу додає більше світла і чимраз продовжує день аж до 22 червня.

 

 

(0 Голосов)

 

 

Серед язичницьких богів, у яких свято вірили і ревно їм поклонялися наші предки — східні слов'яни, зустрічаємо ім'я Сварога — одного з найвеличніших у політеїстичному пантеоні.

Це бог-творець Всесвіту, чоловіче втілення Роду (ще одного божества), небесний коваль, який викував Світ (той же Всесвіт). Він, за давніми повір'ями, створив перших людей, став покровителем шлюбу й сім'ї. За давніх часів зображувався лише символічно, бо був збірним образом для всіх богів-місяців, але пізніше його змальовували з топірцем у золотих руках або з молотом у небесній кузні. Його величали епітетом “прекраснорукий”, тобто бог-митець. Саме від цього образу, на думку деяких лінгвістів, походить вислів “золоті руки” (чи “майстер на всі руки”, хоча такі визначення не зовсім тотожні), яким величають вмілого, досвідченого майстра.

Сварог є втіленням космічних потуг Світла, Вогню, Повітря (Ефіру), а також батьком зодіакальних сузір'їв, що отримали назву Сварожичів. До речі, давня чеська книга “Мати Слів” перекладає ім'я Сварог словом “зодіак”.

Коло Свароже означає річне коло сузір'їв, тобто календар, за яким визначали час проведення господарських робіт і святкувань, пори року, вели літочислення наші давні предки, орієнтуючись на небесні світила.

Саме ім'я Сварог походить із санскритського (давньоіранського) кореня “свар”, що у перекладі означає “голос”, “звук”, “нота”, від яких походять слова і словосполучення зі значеннями “звучати”, “співати”, “сяяти”, “блищати”, а також “Сонце”, “небесне світило”, “сонячне сяйво”. Існують і такі форми: “Зварог”, “Зварожини” - назви зимового циклу народних свят, які відзначали у грудні-січні навіть ще на початку XX століття. Тепер їх окремі елементи збереглися лише у народно-побутових обрядах відзначення новорічно-різдвяних свят.

 

 

(0 Голосов)

 

За давніх часів наприкінці лютого наші предки вшановували Колодія — язичницького бога шлюбу та кохання, опікуна подружніх пар. Такі функції ще виконувала богиня Лада...

Найчастіше на Масляну на майдані села чи міста ставили глиняну або дерев'яну статую цього божества, яку дівчата й парубки прикрашали паперовими квітами, кольоровими стрічками, а потім водили навколо неї хороводи з піснями, танцями та жартами.

У цей день жінки жартома “карали” тих молодих парубків, які протягом року не знайшли собі пари та не одружилися. Бо такий закон природи: все має бути в парі! Тим, хто не знайшов нареченої, чіпляли до ноги дерев'яну колодку, яку виготовляли спеціально для цього обряду, обплітали її стрічками, прикрашали штучними квітами, як і самого Колодія. Таку “почесну відзнаку” парубок повинен був волочити за собою “під сміх людський і кепкування”, допоки не дасть відкупного — не почастує жінок, і то щедро!

Жарти жартами, але обряд мав і виховне значення: змушував парубка замислитись над продовженням свого роду. Отож, шукай наречену!

До речі, ім'я язичницького Колодія згадується у давніх народних обрядових піснях.

 

 

(0 Голосов)

 

 

Колись, аби пізнати свою долю у майбутньому подружньому житті, молоді парубки й дівчата зверталися за допомогою до язичницької богині Стрічі — одну з утілень Рожаниці...

Вона, як вірили східні слов'яни, володіє інформацією про майбутнє подружніх пар, народження дітей (появу на світ нових душ). Долі-Стрічі присвячували день Стрітення. За старим стилем його відзначали 2 лютого. Цієї пори, у народній уяві, богиня Зима зустрічається з богинею Весною. Весну уявляли у вигляді веселої юнки, прикрашеної квітами, зіллям; а Зиму — в образі старої злої баби у снігових хутрах, від якої віє холодом і морозом. Дві суперниці змагалися, хто кого переможе. За тим, як міняється погода цього дня, відзначали, яким буде літо, урожай.

Як правило, це перший зимовий день, у який сонце світить надзвичайно яскраво. Отже, астрономічне свято Стрітення настає значно раніше, ніж це відзначає Східна Церква.

Наші предки довго зберігали звичай закликати цього дня богиню Стрічу на гостину, частували її смачними стравами. Тоді вона розщедриться і подарує господарю щастя й  добру долю. Відтак — аби разом почастуватися зі Стрічею, ходили в гості один до одного.

Суперниця Стрічі — Нестріча, тобто зла доля (недоля). Існує повір'я, що Нестрічу треба відганяти і посилати до ворогів...

 

 

 

(0 Голосов)

 

Існує дуже давня легенда про білу лілію — квітку, яку часто зустрічаємо у садках, на клумбах. Українські господині вельми в неї закохані...

Мати Божа на Небі випросила в Ісуса Христа відзнаку для дівчат, які ревно дотримуються праведної чесності, чистоти, істини Божої на землі, не вдаються до гріха. Потім Діва Марія з Ангелами спустилася на Землю і скропила її небесним нектаром — даром від Сина Божого; де Богородиця ступала — там білі лілії виростали.

У церковній пісні співається:

- Щоб попасти під Покров Марії,

Треба мати душу, як лілеї...

Архангел Гавриїл з квіткою білої лілії сповістив Діві Марії благу вість, що Вона народить Ісуса — Сина Божого, Спасителя світу. Тому не раз Мати Божа зображена на іконах з білою лілією в руках — квіткою чистоти, недоторканості, святості.

Лілію вишивають дівчата на білому полотні білими шовковими нитками, як символ людської чистоти, безгрішності.

Букет білих лілій молодий дарує нареченій на весіллі на добру, чисту долю. Квіти білої лілії ставлять біля свічок у Божому храмі під час хрестин немовлятка; лілії кладуть у домовину покійникам, які в порядності пройшли через життя і не осоромилися перед людьми, Царицею Неба і Землі, перед Господом Богом!

Лілія — символ чистоти з відкритого Неба, квітка Божої Матері. Білий цвіт — ознака ангельської сили, духовної досконалості та всього святого на Землі. Усе, що є святе, чисте, втілене у цій квітці. Лілія насичена Божественною енергетикою. А в українській традиції вважається ще й символічним оберегом. Але він не захистить, якщо жити з гріхом...

(З видань).