Наші традиції

Заборонена - перезаборонена  комуністичною ідеологією українська народна звичаєвість поступово втрачалася. Радянські ідеологи називали її «патріархальщиною», не усвідомлюючи сутності цього слова, українців перетворювали на безбатченків. Тож скільки з плином часу втрачено! Здавалося б, за роки Незалежності України все має відродитися. Та ж бо ні… Чи кожний з нас цікавиться минувшиною свого народу, чи добре знаємо свій рід – родовід, чи кожний школяр може відрізнити колядку від щедрівки, сказати, що таке гаївка, а що таке гагілка, де і коли їх виконують… Не втратити своєї духовної культури, розповідати про маловідомі звичаї та обряди – основне завдання рубрики «Наші традиції».

(0 Голосов)

 

Саме з кусання калети — великого коржа посередині з діркою — у давнину розпочинався Андріївський вечір, з 12 на 13 грудня.

Це обрядове печиво символізувало сонце, добробут, достаток, тому «вкуси достатку». Калету (наголос на літеру «е») підвішували на червоній (колір сонця) стрічці до сволока хати, та то й так високо, щоб парубок міг її дістати зубами тільки підстрибуючи. Бувало, щоб більше посміятися над парубком, інший кінець стрічки смикали і калета втікала з рота, коли той вже ось-ось схопив її зубами. Могли підв'язувати калету і до коцюби.

Випікали калету всі дівчата разом. Кожна мала місити свій маленький шматочок тіста, загадуючи на судженого.

...Та спочатку відбувалося розшукування калети. Не без того, щоб парубки заглядали у вікна, де дівчата сховали хліб-сонце. А заходили до хати один за одним, ввічливо вітаючись, низько кланяючись і наспівуючи жартівливих пісень. Насамперед вітали пана Калетовського, який відав обрядовим дійством. У деяких етнографічних регіонах України ним міг бути тільки старший одружений чоловік. Шукаючи калету, парубки вдавалися до різних «пакостей». Наприклад, один з них міг обплутати дівчат довгою стрічкою, або накинути «петлю» на шию котрійсь з них, і змушувати віддати калету, а ні, то поцілувати кожного парубка. Сховану калету могли й викуповувати. Тільки замість грошей підсували кота в мішку чи мишку у коробці.

Аби віддати «добровільно» калету, дівчата загадували й свої бажання. Серед них: у глибокий полумисок юнка наливала води, клала туди свій перстень і змушувала обраного парубка дістати його ротом, але так, щоб носа не замочити. Замість води могло бути борошно. І знову ж умова: «не запудрити» носа.

А на завершення Андріївських вечорниць усі спільно ласували калетою. Аж після цього дівчата наодинці або гуртом ворожили.

 

 

(0 Голосов)

 

 

Серед численних свят церковного календаря у народному побуті чи не найбільш “жіночим” вважалося Катерини, 7 грудня. Адже в Україні ставлення до Катерини, як і до інших святих великомучениць, було особливим: її називали повелителькою дівочої долі. Найчастіше до неї зверталися дівчата, щоб вона дала добру пораду й ощасливила подружнім життям. Тож дівчата і молилися, і ворожили, закликаючи свою долю. А парубки напередодні свята строго постили, бо також сподівалися, що тоді доля пошле їм гарну дружину.

Один з найпоширеніших способів дівочих гадань. До сходу сонця слід піти до саду і зрізати гілочку вишні. Потім поставити її у глечик з водою. Якщо до Меланки (13 січня) вишня зацвіте - добра прикмета, а якщо засохне, то доведеться ще рік дівувати.

Зранку на Катерини незаміжні дівчата зносили до однієї з осель продукти,готували з них борщ та кашу, але пісні. А ввечері влаштовували вечорниці. На спільну трапезу парубки приходили без запрошення. За столом їм годилося сідати парою з дівчиною. Веселилися, співали пісень, переважно колядки, у яких згадувалося про долю. Тільки танцювати цього вечора не можна було, бо триває Різдвяний піст, Пилипівка.

Перед світанком дівчата загортали залишки спільно приготовленої вечері новим рушником і прямували до воріт закликати долю: «Доле, доле, іди до мене вечеряти!». Якщо у відповідь заспіває півень, значить, доля відгукнулася. Кепська справа, коли півень не заспіває.

У народі кажуть:

- Як Катерина по воді, то Різдво по льоді.

- Як на Катерину холодно, то буде голодно.

- На Святу Катерину ховайся під перину.

 

 

(0 Голосов)

 

 

 

4 грудня християни східного обряду святкують Введення у храм Пресвятої Богородиці Діви Марії.

Її батьки Яким та Анна довго не мали дітей. Подружжя було в розпачі і дало  обітницю посвятити народжену дити служінню Богу. І народилася у них донечка Марія. Коли дівчинці виповнилося три роки, її привели до Єрусалимського храму. Первосвященик зустрів Марію у храмі і повів до святая святих, у те приміщення, до якого заходив лише сам з очисною жертовною кров'ю. Від цього дня дитини жила у храмі, присвячуючи свій час богоугодним справам, ретельно вивчала Святе Письмо.

На Сході України подекуди зберігається звичай  святити воду в ніч перед Введенням. Для цього ставлять глечик з водою просто неба. Добре, коли воно усіяне зорями.

Свято Введення за старих часів було пов'язане з початком нового року, а з плином часу відбулося його злиття з циклом християнських свят. Тому, як вважали, важливо, хто цього дня першим  увійде до хати («перший полазник»). Насамперед очікували хлопчика (він ж бо - Новий Рік), потім вродливого юнака та ще й з грішми у кишені. Такий гість особливо бажаний, коли на виданні дівчата. А от з жінок до хати не пускали  нікого і нічого не позичали.

Вважається, що до Введення можна копати землю лопатою, а від Введення до Благовіщення - ні. Бо земля також має відпочити, набратися сил для народження нового врожаю. Оскільки це велике церковне свято, то заборонена будь-яка важка фізична праця, навіть побутові роботи (окрім догляду з худобою). Стверджували: хто на Введення буде прати білизну, то накличе бурю на своє поле...

У народі кажуть:

- Скільки на Введення води - стільки на Юрія трави.

- Якщо є на Введення вода, то буде в мисці молока.

 

 

(0 Голосов)

 

 

Свято Платона і Романа (1 грудня) не належить до великих церковних свят Але цей день має особливе значення у народному побуті українців, адже він знаменує зустріч зими, її початок. Від того, якою вона буде, залежить майбутній врожай, достаток селянина-хлібороба. Тому у Романів день і наступні пильно спостерігали за погодою, змінами у природі, що відображено у численних народних прогностичних прикметах, приказках та прислів'ях:

- Сніг надворі - зерно в коморі.

- Який перший день зими - такою буде вся зима.

- Як зима туга, то і літо красне.

- Зима літо годує.

- Зима без трьох підзимків не буває.

- Не так зима, як призимки.

- Як зазиміє, то і жаба оніміє.

- Зимове сонце, як мачухи серце: світить, та не гріє.

- Зимовий день, як комарів носок.

- Якби не зима, то літо було б довше.

- Без снігу зима - влітку врожаю нема.

- Білизна зимою довго не сохне - льон буде поганий.

- Блискавка взимку - на бурю.

- Блискавиці у перші дні зими - на часті відлиги, поганий врожай.

- На Романа бурульки довгі з дерев звисають - зима може бути з відлигами, але це до огіркового року.

- Як Роман скаже, так і зиму зав'яже.

 

 

 

(0 Голосов)

 

 

Свято апостола Пилипа завжди припадає на 27 листопада. Це останній день перед початком Різдвяного посту (Пилипівки), який триває до 6 січня, Святого Вечора...

У давніші часи майже в кожній оселі справляли так звані “передріздвяні запусти, заговини”. Смажили м'ясо, пекли пиріжки, готували вареники. Молодята, які щойно побралися, приходили в гості до батьків. На Закарпатті “новоспечений” зять дарував тещі теплу зимову хустку, а та хизувалася: “На запусти — нові хусти”. Після спільної вечері діти розносили гостинці вбогим, старим самотнім людям.

Потім окремо збиралися хлопці й дівчата на свої заговини-вечорниці. Про тих, хто ще не обрав собі пари, не заслав старостів, говорили: “Пилип не до всіх прилип”. Тож їм доводилося дівувати та парубкувати мінімум, допоки не завершаться Різдвяні свята.

У народі кажуть:

- Яка ніч у Пилипівку — такий день у Петрівку.

- Холодний і сніжний Пилип — зима буде холодною і сніжною.