Реклама

Погода в Червонограді
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Наші традиції

Заборонена - перезаборонена  комуністичною ідеологією українська народна звичаєвість поступово втрачалася. Радянські ідеологи називали її «патріархальщиною», не усвідомлюючи сутності цього слова, українців перетворювали на безбатченків. Тож скільки з плином часу втрачено! Здавалося б, за роки Незалежності України все має відродитися. Та ж бо ні… Чи кожний з нас цікавиться минувшиною свого народу, чи добре знаємо свій рід – родовід, чи кожний школяр може відрізнити колядку від щедрівки, сказати, що таке гаївка, а що таке гагілка, де і коли їх виконують… Не втратити своєї духовної культури, розповідати про маловідомі звичаї та обряди – основне завдання рубрики «Наші традиції».

(0 Голосов)

 

Ім'я Михайло доволі поширене серед українців. Зустрічається, щоправда — рідко, і жіночий варіант імені — Михайлина. Так називають, хрестять немовлят на честь Святого Архистратига Михаїла, Собор якого християни східного обряду урочисто відзначають 21 листопада, а Римо-Католицька Церква вшановує його 8 листопада.

За церковними джерелами і народними віруваннями (останнє відобразилося у численних апокрифічних легендах) Архистратиг Михаїл разом зі світлим небесним воїнством ангелів повсякчас бореться зі злом, темними демонічними силами, що так і прагнуть завдати людям шкоди. Ось чому до нього часто звертаються у молитвах. В Україні є багато церков на честь Святого. Його зображено на гербі Києва.

Українці здавна вважали цей день важливим для прогнозування погоди, що породило чимало народних прикмет, які стали підсумком багатовікових спостережень за природою, кліматичними змінами. Наприклад:

- Як Михайло скаже — так зима покаже.

- Від дня Михайла залежить зима.

- Як на Михайла вітер з півдня, то зима буде сніжна та красна.

- На Михайла ніч ясна — очікуй сніжної зими. Радість хліборобу! (Але спостерігати потрібно у ніч з 20 на 21 листопада).

- Іній на Михайла — на великі сніги, а туман — на відлигу.

- На Михайла зима на білому коні приїхала — сніг довго протримається.

- Михайло землю морозами скує, то аж Микола (19 грудня) розкує.

- Якщо на Михайла випав дощ — весна буде мокрою; а якщо Михайло дощем не услужить, то добру й суху весну ворожить.

Досвідчені господарі радять:

- Якою б не була погода на Михайла (навіть, якщо дуже тепло, як для цієї пори), але з цього дня корів та овець на пасовисько не виганяй. Став на зимовий корм!

Маркіян ЛЕХМАН.

Учень 11 “а” класу Червоноградського НВК “СШ-колегіум №3”, слухач МАЛіЖу

 

(0 Голосов)

 

Останній тиждень перед початком Великого посту — Масляна. Його ще називають Сирним, М'ясопусним — через страви, які готують і споживають у цей період.

Масляна не закріплена за певними днями церковного календаря, а відзначається залежно від Великодня, і поділяється на три частини: зустріч у понеділок, широкий четвер та прощена неділя.

У перший день Масляної традиційно готують холодець зі свинячих ніжок. Це так звані “ніжкові заговини”. Молодь після вечері збирає кістки і кидає їх у ворота. Вірили: якщо хтось не докине до воріт, то може не дожити до Великодня... Вже краще було б перекинути поза ворота. Також у цей день жінки відвідували оселі, у яких є дорослі парубки і дівчата “на порі”. Ішли на “вмовляння” або “колодку”, нагадуючи, що варто подумати про створення сім'ї. Часто виступали у ролі свах, радили, кого кому мають на приміті, обіцяли стати посередниками.

Чоловіки з понеділка відвідували корчму, щоб “добре велося”. Натомість господині у четвер повинні були зустрітися у корчмі, добре випити і погуляти, бо “від цього худоба буде здоровою”. Тож чоловікам у четвер до корчми — зась!

Важливий етап святкування Масляної — частування тещі, яке відбувалося (відбувається) в п'ятницю. Саме від цього звичаю походить вислів: “До тещі на млинці”. Якщо молодята недавно побралися, то теща неодмінно частувала зятя, а той вручав їй подарунки. Невістка, в свою чергу, готувала подарунки для свекрухи, “щоб добрішою була”. Жартували: “У п'ятницю на Масляну зять може сказати про тещу все, що думає, а в неділю попросити прощення”.

Головна обрядова страва на Масляну — млинці зі сметаною, якими навіть частували кота. Тому: “Не завжди для кота Масляна!”. За старих часів обряд приготування млинців був надзвичайно таємничим. Опару для тіста господині готували так, щоб ніхто не бачив. Тому навіть уночі йшли до криниці набирати води.

Готували також вареники з сиром, і то щодня впродовж тижня.

Народне повір'я стверджує: можна побачити справжню відьму, якщо в неділю на Масляну взяти з останнього вареника сир, зав'язати його у тонку лляну тканину і так протримати в роті аж до ранку. Зранку ж треба піти до церкви, вистояти всю службу, жодного разу не поворохнувшись. Потім сир надійно сховати і зберігати аж до Великодня. А вже на сам Великдень треба бути дуже-дуже уважним: стати на паперті й дивитися, яка жінка першою підійде привітатися — ото і є відьма!..

Останній день Масляної — прощена неділя. Це суто християнський обряд, який нагадує про те, що марним буде піст (обмеження у їжі), коли душа з гріхами. І першими просять прощення одне в одного священик і парафіяни у церкві...

 

 

(0 Голосов)

 

Через 20 днів після початку Великого сорокаденного посту відзначають Середопістя, яке завжди припадає на середу. Загалом Середопісним є весь четвертий тиждень Великого (Передвеликоднього, Великоднього) посту. Сама середа називається Середохресною, а неділя — Хрестопоклінною. З цього дня у церкві (та й під час домашньої молитви) починають бити поклони аж до свята Воскресіння Христового.

У народній традиції українців на Середохресну середу випікали з пшеничного борошна прісне обрядове печиво у формі хрестиків, яке так і називали - “хрести”. Його зберігали до того часу, коли їхали в поле сіяти яровину. Перед тим, як зробити перший засів, господар і вся сім'я з'їдали по такому середопісному коржикові, а одне печиво-”хрест” клали на ріллю, “щоб добре родила”.

Прислухалися, чи не тріскає цього дня на водоймах лід, особливо після холодної затяжної зими. Якщо тріскає, то казали: “Це його щука хвостом розбиває і нагадує людям про Середопістя”. Щоправда, за народними повір'ями, щука могла “розбивати хвостом лід” і на Теплого Олекси (30 березня), особливо, якщо на цей день припадало Середопістя - “рухоме” залежно від Великодня свято. Застерігали: “На Середопістя на лід не ставай!”. А й бо справді, від уже доволі крихкий. Але здебільшого до цього часу крига скресає. Однак вірили: хто опівночі на Середопістя почує тріск льоду — буде щасливим упродовж року!

Народна прогностична прикмета говорить:

- Тепле Середопістя — теплий Великдень.

 

 

(0 Голосов)

 

 

День Феодора-Студита (20 листопада) у народній традиції українців не пов'язаний з якимись особливими обрядами, цікавими самобутніми дійствами, повір'ями, але у давніші часи за ним спостерігали прихід зими. Тож кажуть: “Феодор-Студит сидить і землю студить”. Зазначимо, що цей святий Христової Церкви жив у V столітті, аж ніяк не належав до Згромадження (Спільноти) отців-студитів. Тому прикладка “Студит” пов'язана з можливим настанням цієї пори роки різких похолодань.

Інші народні прикмети та спостереження за погодою і змінами у природі стверджують:

- З Феодора-Студита стає холодно й сердито.

- На Феодора-Студита зима сідає на покуть.

- Якщо у цей день відлига — невдовзі чекай морозів.

- Падає сніг — чекай сніжну й добру для озимини зиму.

- Феодор-Студит став на льодостав (тобто лід на водоймах може витримати вагу дорослої людини) — зима видасться гострою, принаймні, у січні.

 

 

(0 Голосов)

 

 

У часи минулі в останній день зими (на свято Онисима — 28 лютого або на свято Касяна — 29 лютого у високосний рік) в окремих селах та містах України влаштовували народне свято з цікавими обрядами, якими возносили хвалу весні, сонцю, складали подяку Ладі — богині материнства, любові, радості, життя; шукали пару для одруження.

Цього дня влаштовували ігри, співи, танці, веселі розваги, бешкетування. А якщо ще лежав сніг, то була чудова нагода для проведення змагань на санях. Шум, крики, гамір, сміх мали на меті прогнати геть лихі сили, Мару - темряву.

Та одним з найцікавіших звичаїв наших предків стало закликання весни. У своїх легендах у казках український народ створив світлий образ Весни — дівчина з пишними косами, вінком на голові. Вона “десь у садочку шиє милому сорочку”. Або у вигляді молодиці з маленькою донечкою на руках.

Весна (як “реальна”, “жива” постать в уявленні наших пращурів) володіє багатими скарбами, тож від неї люди сподівалися щедрих дарів, а тому виглядали її вранці, до сходу сонця. Для цього вибігали на пагорби, забиралися на стріхи і закликали Весну піснями. Такі дійства, як правило, виконували жінки-молодиці, дівчата й діти.

Наші предки обожнювали воскресіння природи й вірили, що з нею пробуджуються, повертаються до життя, виходять на “цей світ” душі померлих і веселяться разом з живими. До речі, птахи — провісники весни, які приносили її на своїх крилах з вирію, уявлялися втіленням душ померлих, посередниками між небом і землею. (Ось чому і тепер українці дуже люблять птахів!). Тому свято зустрічі весни ставало й святом духів померлих — опікунів роду та родини.

Також вшановували богиню Ладу, яка, як вважали, опікується родиною, уособлює найсвітліші надії на щастя, щасливе кохання та сімейний затишок. А кохання, як кажуть, приходить з весною...