Реклама

Погода в Червонограді
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Наші традиції

Заборонена - перезаборонена  комуністичною ідеологією українська народна звичаєвість поступово втрачалася. Радянські ідеологи називали її «патріархальщиною», не усвідомлюючи сутності цього слова, українців перетворювали на безбатченків. Тож скільки з плином часу втрачено! Здавалося б, за роки Незалежності України все має відродитися. Та ж бо ні… Чи кожний з нас цікавиться минувшиною свого народу, чи добре знаємо свій рід – родовід, чи кожний школяр може відрізнити колядку від щедрівки, сказати, що таке гаївка, а що таке гагілка, де і коли їх виконують… Не втратити своєї духовної культури, розповідати про маловідомі звичаї та обряди – основне завдання рубрики «Наші традиції».

(0 Голосов)

 

На свято Маковія (14 серпня), як і на Трійцю, у храмах святять букети квітів. У давнину для них збирали виключно лікарські рослини — лугові, польові, лісові... Вірили: таке освячене знахарське зілля має не тільки лікувальну, а й магічну силу.

Букет-маковійка (так його називали у народі) складався з непарного числа рослин, але не менше сімох найменувань, бо було семеро братів Маккавеїв. Найчастіше для освячення збирали:

МАК — основа букету, оберігає від усіх злих сил, проклять, чарів...

ЧОРНОБРИВЦІ Й АЙСТРИ — краса і затишок у домі; квіти осені, адже, за народними спостереженнями, саме на Маковія починається осінь.

ПОЛИН, як і мак, захистить від злої сили.

М'ЯТА усім додасть здоров'я, заспокоїть.

У кого були малі діти, то додавали до букетів КУЧЕРЯВЦІ. Щоб у малечі волосся стало пишним, кучерявим.

МАТОЧНИК полюбляли пасічники, щоб бджолині рої були міцними і працьовитими, приносили багато меду.

МАТЕРИНКУ клали у букет дівчатам, особливо тим, хто на виданні, щоб були гарними та здоровими, легко народжували дітей.

МИРО (гуньба сінна — ботанічна назва рослини) призначалося молодому подружжю; воно символізує мир та злагоду у сім'ї, добробут.

МИКОЛАЙЧИКИ — для чоловіків, аби не слабували, не втрачали чоловічої сили.

ВОЛОШКИ (васильки), щоб ніхто не сердився у домі, не сварився, панували спокій і благочестивість.

Але це далеко не повний перелік рослин, призначених для букета-маковійки. Адже у кожному етнографічному регіоні України побутували свої традиції.

 

 

(0 Голосов)

 

Ми зачаровані українською вишивкою, зокрема сорочками-вишиванками. А тепер ще й з'явилися молодіжні футболки-вишиванки. Гарний вигляд мають, як кажуть, “стильний”! Для гостей з-за кордону, тим паче з української діаспори, такі елементи національного одягу стали не тільки бажаним сувеніром, а й однією з “візитних карток” України у світі, України, яка, попри лихоліття, зберегла своє минуле.

Справді, якими ж різноманітними є сучасні українські вишивки! Однотонні і різнобарвні, стримані й насичені багатством візерунків, використанням кольорових ниток; вишиті на білому, голубому, малиновому, сірому (лляному), чорному полотні. Вони можуть вражати, зачаровувати відтвореними на них квітами, геометричними фігурами, загадковими знаками. Та чи знаємо ми, що деякі знаки на узорах передаються від покоління до покоління, і вони надзвичайно древні, можуть налічувати по кілька тисяч років?.. Робиться таке ніколи “підсвідомо”, традиційно, і в цьому є своєрідний прояв коду нації. Принагідно скажемо, що деякі аналогічні знаки зустрічаємо і на наших великодніх писанках, давній кераміці.

...Відомо, що найбільш древніми є прості геометричні фігури. Отож, кілька слів про окремі з них.

КОЛО — один з початкових знаків. Воно символізує безперервність буття і вічність. Такий символ може зображатися в багатьох варіаціях, наприклад, вишитий на сорочці дівочий віночок (головний убір), два перстені тощо.

Близький до кола знак КРУГ із крапкою в середині є центром світобудови; в українському етнорозумінні також виступає символом сонця. До речі, це лише один із солярних знаків. Наприклад, не менш поширеним був (тепер зустрічається рідше) хрест із зубцями - “свастика”. Відомо, що він походить з часів Трипільської культури.

Центральна фігура в орнаментах багатьох культур — КВАДРАТ. Він символізує досконалість, гармонію, порядок. Крім того, квадрат — знак особливого числа “4”, яке українці розуміли, як символ першоелементів (вогонь, вода, повітря, земля), чотири сторони світу, чотири точки земної кулі, чотири пори року, чотири життєві цикли: принаймні, дитинство — юність (молодість) — зрілість — старість. Квадрат — це й Світове Дерево (Дерево Життя), у якому коріння — минуле, стовбур — сучасне, крона — майбутнє, а все Дерево (наче четвертий об'єднавчий елемент, часовий вимір) — сутність.

РОМБ пов'язують із здатністю життєвідтворення людини і плодючістю землі. Він складається з двох нероздільних трикутників — чоловічого і жіночого начала. В українському розумінні: три кути тримає жінка, а четвертий — чоловік, так само, як і в приказці про хату: “Жінка тримає хату за три кути, а чоловік — за четвертий”.

ТРИКУТНИК — символ вузької брами, що веде до вічного життя. Також символізує єдність трьох світів: земного — явного, підземного — невидимого, потойбічного, небесного — духовного. Це і три стихії — вогонь, вода та повітря. Інші смислові навантаження кодового знаку: три рівні буття, тривимірність світу, а згодом, з прийняттям християнства — Пресвята Трійця, Всевидяче Око Бога. Його часто зображають перед вхідними дверима до храму.

ХРЕСТ (знак, який появився ще задовго до християнства) — символ Сонця, чоловічого начала, так само, як і круг.

ПОХИЛИЙ ХРЕСТ — символ жіночого начала, Місяць. На деяких вишивках обидва знаки можна побачити поруч. Хоча на жіночих сорочка здебільшого вишивають похилий хрест.

ВОСЬМИКУТНА ЗІРКА (інші назви — восьмипроменева зірка, повна рожа) — це Зірка Матері, у християнстві — Діви Марії, Богородиці, згодом — Неопалима Купина. Такий знак частіше зустрічаємо на Богородчанських іконах.

КРИВУЛЬКИ (зигзаги) — постійний рух, постійний пошук, постійне прагнення. Їх ще називають “кривий танець” (де почалося, там завершується і знову починається; так до безконечності), який виконують у часі Великодніх свят.

Підготував Тарас ЛЕХМАН

 

(0 Голосов)

 

У народному календарі українців особливо виділяли день Оддання або Видення (Бачення), 28 січня. Щоправда, мова про часи давно минулі. Вважали, що це справді особливий день, коли можна осягнути власні надприродні можливості, навчитися реалізовувати їх з метою завдати комусь шкоди чи, як кажуть “поробити”, “навести, наслати порчу”, і то незважаючи на гріховність такого вчинку...

А це дуже велика спокуса — отримати такі знання й уміння, адже завжди можна помститися кривдникові (а той навіть не запідозрить), наслати на свого ворога лихо, нещастя, хворобу. Аби стати магом, потрібно цього дня піти на те місце, де сходяться три дороги, і здійняти несамовитий галас, щоб неодмінно приповзла гадюка. Вбивши її, необхідно розрізати пальця і змішати свою кров з кров'ю гадюки. Якщо рана відразу заживе, то такий вже може “давати даннє”, бути ясновидячим, видуном.

Тож, вважали, що на Видення слід бути особливо обачним, обережним, звертати увагу на будь-яку підозрілу дрібничку, бути пильним в усьому та зводити ризик до мінімуму. Дехто намагався на Видення лишатися вдома, якщо є така можливість, а хтось вдавався до активного захисту. Адже протягом віків вироблено чимало ритуалів, щоб повертати назад завдане зло, відвертати його від себе. Тут не раз вдавалися до замовлянь, словесні формули яких сягають ще часів язичництва.

Та слід пам'ятати, що найсильніші обереги — Святий Хрест, освячені у церкві вода та сіль, стрітенська свічка, а найвагоміше оберегове слово — щира християнська молитва!

 

 

(0 Голосов)

 

20 січня Східна Церква відзначає Собор Івана Хрестителя Господнього — Предтечі, що в перекладі означає “Попередник”. Святий Іван, за церковними переказами, був посланий Богом, щоб допомогти людям підготуватися до з'явлення Ісуса Христа. А коли сам Ісус забажав охреститися в нього, то таким чином Іван Предтеча виконав Закон Божий (Волю Божу), а Спаситель наш Ісус Христос показав приклад святого хрещення і дав людям зрозуміти, що Закон Божий слід виконувати завжди і неухильно. Така воля Отця Небесного!

Народна назва цього свята — Посвятки. Кажуть: “Прийшов Іван Предтеча і забрав Різдвяні свята на плечі”. Нам же залишив світлі спогади про них. Бо хіба можна в такий час сумувати, журитися?... Тепер залишається чекати наступного Різдва.

Хоч це марновірство (на щастя, цього, мабуть, уже ніхто не дотримується), але з Івана Предтечі жінкам нарешті дозволялося ходити по воду, чого вони не могли робити у святковий період від Різдва Христового. Це за них робили чоловіки. Зрештою, можуть і далі воду носити... Натомість чоловікам не слід забувати, що від Різдва Христового, навіть днем раніше — перед Святим Вечором, до свята Собору Івана Хрестителя Господнього не можна ходити в шинок (корчму), бо воно й справді — таки великий гріх!

Загалом, у народному побуті українців відбувався перехід до звичайного трудового ритму. І все ж, на Предтечу, хоч люди й готувалися до господарських справ (мова не про нагальні повсякденні роботи, скажімо, по догляду за домашніми тваринами), вважали, що розпочинати у цей день і наступний якусь важливу справу аж ніяк не годиться, бо, мовляв, нічого путнього з цього не вийде. Це свого роду був ритуальний перехід до повсякденних клопотів. Тож поки що чоловіки планували, обмірковували свої серйозні роботи, а жінки — свої.

У давнину на Зимового Предтечі (Літній Предтеча — 7 липня, Різдва Івана Хрестителя) господині діставали починки — прядиво, полотно, нитки, тощо, які ще перед Різдвом Христовим, навіть за день-два до Святого Вечора, надійно ховали “подалі від гріха, щоб лихий ниток не поплутав”. До початку весняних польових робіт у них є ще вдосталь часу, аби зайнятися рукоділлям...

Цікава й, мабуть, головна традиційна подія цього дня — роздавати домашнім тваринам різдвяний обрядовий хліб (на Бойківщині — корочун) чи його залишки, який зберігається від Різдва. Вважалося, що він посприяє, аби домашні тварини були здоровими, добре плодилися, коні та воли — працьовитими, корови давали багато жирного молока. Адже від цього значною мірою залежав добробут селянина, його сім'ї...

 

 

(0 Голосов)

 

Східна Церква традиційно після великого свята вшановує тих осіб, які виконували головну роль у подіях. У святкуванні Різдва Христового на першому місці бачимо біля Ісуса — Дитятка Божого Його Пресвяту Матір Богородицю, Собор якої відзначаємо 8 січня.

Завдяки Пресвятій Богородиці Божі плани стали дійсністю. Без неї не було б Різдва Христового, не було б відкуплення гріхів наших та надії на вічне життя. Тож наступний день після Різдва й присвячено Пресвятій Діві Марії.

Християни завжди збиралися і збираються разом у храмі на свято Богоматері, дякуючи їй за те, що дала людству Спасителя. Від того зібрання вірних і саме свято називають Собором Пресвятої Богородиці. Кажуть: “Це не тільки ми, люди (християни), самі збираємось, це Вона нас збирає, кличе до себе”.

У давнину в українській народній традиції було узвичаєно на Собор Пресвятої Богородиці обов'язково відвідувати бабусь, які допомагали породіллям, приймали пологи. За старих часів, коли для більшості населення була недоступною фахова кваліфікована медична допомога, саме на них покладалася висока відповідальність за перебіг пологів та життя немовляти в перші тижні (принаймні, до хрещення дитини у церкві), здоров'я породіллі. Їхній досвід, старання, добрі думки та чисті помисли мали забезпечити здоров'я дитини, її повноцінний розвиток у ті дні, коли вона ще недостатньо зміцніла й адаптувалася до світу цього. Не менша відповідальність покладалася на бабусю повитуху і за фізичний стан жінки-породіллі.

Отож вдячні селяни увечері на свято йшли до баб-повитух пригостити їх найкращим з того, що приготували на Різдво. Передати такі гостинці часто доручали дітям. Як вважали (і небезпідставно!), задоволена шаною та увагою бабуся-повитуха будь-коли прийде до дитини, перевірить її здоров'ячко (вона — ще й народний педіатр), дасть добру пораду батькам.

Пам'ятаймо своє і бережімо все добре!

Тарас ЛЕХМАН