Реклама

Погода в Червонограді
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Оповідання

Що таке оповідання? Це невеликий по об’єму текст, що написаний в стилі епічного жанру. Зазвичай в оповіданні ведеться мова про певного персонажу та ті події, що сталися з ним в відрізок часу. 

Кількість часу, який може бути описаний в оповіданні, не має обмежень, але найчастіше в оповіданні відображують якийсь випадок з життя героя твору чи особливість людського характеру. 

Головною ознакою оповідання є одноподійність, тобто опис лише одного героя, однієї події, що сталася, однієї риси характеру, однієї частини сюжету і т.д. Ще однієї ознакою оповідання є настанова на достовірність – тобто наголос на тому, що все те, що описується у творі – це не вигадка, а реальний факт.

(1 Проголосовало)

Павучок сплів павутину...

Заганяючи до липких сітей мух і комарів, дув вітер…

Але одного разу на крилах вітру прилетів Метелик. Він розірвав примарні нитки павутини, налякав Павучка і полетів собі далі.

А Павучок почав старанно відновлювати порвані сіті. Він не злився на Метелика і не ображався на нього – «адже, думав він, це ж вітер приніс його, такого прекрасного і вільного, до моєї павутини.»

І коли сіть була готова, Метелик повернувся знову. Йому сподобалось ні за що не відповідати. Історія повторилась, та Павучок знову покірно взявся за відновлення свого помешкання.

(1 Проголосовало)

Кап...

Поверхня води здригнулась, захвилювалась. По ній пробігли кола, рознеслось у різні сторони ехо протяжного глухо-дзвінкого звуку, який поглинув кришталь краплі.

 Кап...

Звук повторився через хвилину. Намагався достукатись у ще сонний мозок…

Вона відкрила очі. "Щось явно не так", - промайнула з просоння думка і відразу ж зникла у потоці відчудтів. ЇЇ обличчя лизнули перші промінчики сонця і… чийсь наполегливий похмурий погляд… 

Відкинула одіяло. Якийсь час ще сонно, а чи може ліниво, лежала і прислухалась до всього того, що відбувається довкола неї. Накінец, одна її нога ліниво зповзла з ліжка.

Намагалась нащупати тапочок. Подумала: "Цікаво, з якої ноги варто встати, щоб потім не говорити, що встала не з тої?.."

(1 Проголосовало)

Тротуар ще вчора відбивав у, втраченої форми, дзеркалах калюж похмурість пізнього листопадового вечора. Віддзеркалював буденність міста зі своїми нюансами і недоліками. Але це було вчора. І те «вчора» минулося. Час не  стоїть на місці.

Вже сьогодні  вечірнє місто потопало у сріблясто-білих пушинках. Хоча був лишепочаток листопада…

« У погоды нет плохой погоды…» –  Ця  пісня з відомого кінофільму, чомусь, цілісінький  день не покидає її. Жінка закуталась у широкий хутряний комір, шо був невід’ємною частиною модного драпового пальто і частково прикривав коротко стрижeне каштанове волосся. « Погода, як життя: несподівано може різко змінитись. Без пояснень та попереджень….»

Руки занурені у кишенях, оздоблених  таким самим чорним хутром. Залишаючи після себе сліди – відбитки від чобіток на невисокому каблучку – її хода нагадувала ходу світської дами, а можливо й княжни, якщо не ходу казкової царівни: врівноважена, спокійна, впевнена.

Обличчя було зосереджене, та за цією «маскою» легко можна було впізнати, що певний тягар гнітить її душу. Очі… великі, підведені тушшю очі, видавали це. А можливо й не зосередженість, а просто втома. Втома від…

Вона занурилась у свої роздуми, свої почуття, намагаючись дати їм лад. І ніхто, окрім неї самої, не знає про це. Та й кому до цього яке діло…

(1 Проголосовало)

Колесо часу…Намагання спинити нічого не дали… Воно котиться собі далі, не зважаючи на різноманітні спроби та намагання. Події розгортаються своїм порядком, одна за одною, не зважаючи на всякі там заборони, забобони, ставки, прогнози, суперечки, «Не хочу!» і тому подібне. Залежно, або не залежно, від когось чи від чогось…

 Серпантин слів… Не придумало людство від нього захисту… А шкода. Слово ранить. Та слово теж може й лікувати. Істина відома від початків світу, але чомусь забута в наш час… А прокрутити би все з початку. Або із кінця до початку… Чи змінилася б тоді ціна слова?.. Чи змінилося б тоді відношення до нього?..

А може просто відмовитись від шуму крил серед ночі… Може, зануритись у ніч тиші чи … тишу ночі?.. Стерти накинуте олівцем?.. Марно… Білим папір все одно не стане…Сірий – це щось проміжне між білим та чорним…

Залишається зануритись у тишу в собі.

(1 Проголосовало)

Я спізнився на зустріч весни …

Не зустрів її вином виноградним у кришталевому келиху та привітною усмішкою… Та палко мріяв лише про одне: щоб свічі яскраво палати не стомились. Щоб їхнє дихання остаточно перемогло…

Останній сніг сяє холодом. Дорогоцінності зими, розкидані поспіхом під час втечі перед владою весни. Невже  так терміново потрібно було втікати? За тридев’ять земель, щоб невдовзі знову повернутись?..

Чим загрожує п’ять хвилин спізнення у світі ілюзорних тіней?..

Циклічність… Це все вона… Вона панує над нашою планетою. Не встигнеш отямитись, як холодне сяйво білої ковдри знову закутає, знову приспить, знову гафтуватиме сріблясті візерункові сни. Але це ще не зараз. Трохи згодом.  А зараз квітень. Весна долі. Весна пристрасті. Весна польотів на яву. Весна любові. І все прекрасне, світле, молоде…

Та що таке весна, що таке холодний блиск, коли вогонь згасає?..

Останньої холодної іскри мертвий слід покидає свідомість планети і знову сонячною усмішкою воскресає радість життя. Теплом зігріте повітря весняними ароматами полонить усіх і парками, лісами та садами  чути птахів веселі пісні. Слухаєш їх – не наслухаєшся. І прагнення злитись із ними стає міцнішим з кожним твоїм подихом, і хочеться радіти, захоплюватись відчуттям свободи, повноти, гармонії. Хочеться впустити цю пісню весни в себе, засмакувати її п’янке різнобарв’я, насолоджуватись кожним її відтінком…

Ми не часто можемо собі усвідомити, що незвичайне – довкола нас…