Афіша

У Червонограді відбувається чимало цікавих мистецьких заходів, зокрема у школах та інших навчальних закладах, бібліотеках; не раз приїжджають творчі колективи, актори, аматори сцени, навіть з-за кордону. Як не прикро, більшість таких  заходів залишається поза увагою місцевих ЗМІ. Заповнити ці прогалини й оперативно інформувати про мистецьке життя нашого міста покликана рубрика «Культурна мозаїка».

(1 Проголосовало)

 

Ще місяць тому волонтер, військовий кореспондент газети “Акцент” Ігор Дах звернувся на своїй сторінці у Facebook до небайдужих людей з проханням передати через бібліотеки Червонограда використані (але в доброму стані!) мішки з-під цукру, борошна, які будуть відправлені нашим бійцям на Схід України. Їх набивають піском і використовують для  укріплення окопів, бліндажів, опорних точок. Бажано, щоб ця «тара» була білого кольору, адже у зимовий період, який наближається, вона виконує ще й маскувальну функцію. Він особисто придбав 50 мішків.

Долучилися до цієї справи працівники, читачі бібліотек-філій №9 (20 мішків), №8, міської бібліотеки для дітей...

- Але зібрано, - коментує Ігор Дах, - поки що мало. Зрештою, це не моя ініціатива, а всеукраїнська акція волонтерів. І тепер, червоноградці, не пізно долучитися до неї. Принесіть у найближчу бібліотеку (зокрема, перелічені) вже не потрібну у домашньому господарстві річ - звичайнісінький полотняний білий мішок. Тим ви зможете зберегти життя українському бійцю!

Маркіян ЛЕХМАН,

студент факультету медіакомунікацій та підприємництва Української академії друкарства.

 

 

(0 Голосов)

 

Чи важко дитині навчитися грати на музичному інструменті? Безперечно, важко! Потрібна наполеглива праця, терпіння, відповідні музичні дані, природні задатки. Не легше, якщо вона й блискуче опанує ним, ще й виступати в оркестрі, де маєш відчувати “лікоть” партнера, партнерів, зосереджено стежити за диригентом та й заглядати у ноти. Над цим не раз замислювалася музичний керівник навчально-реабілітаційного центру «Світанок» для дітей з особливими (!) потребами Тетяна Ленько, педагог з 22-річним стажем. Для навчання дітей музиці обрала народні шумові інструменти - дощовицю, горіхові «тарахалки» (сув'язь горіхових шкаралуп), діатолічні кольорові дзвіночки (колір допомагає при диригуванні), металеві трикутники, у хід ідуть навіть дерев'яні ложки, бублиці, зубчасті пралки, які колись використовували для прання білизни, прасування, керамічні свистульки тощо.

- Таким дітям, на жаль, здебільшого надто складно опановувати гру на інструментах, які пропонують у музичній школі - скрипка, акордеон, саксофон... Та й чи зможуть вони її відвідувати з огляду на стан здоров'я, фізичні вади, - розповідає Тетяна Юріївна. - Тож у мене виникла альтернативна ідея для розвитку музично-мистецьких задатків (а кожен з них такі має, тільки треба відкрити), долучення до прекрасного світу музики дітей-дошкільнят з особливими потребами: використовувати саме шумові інструменти. Більшість з них виготовила власноруч. Ними можна забезпечити солідний дитячий оркестр. Тільки дощовиць у мене понад тридцять. Займаюся цим вже чотири роки. Діти охоче грають на них. Серед них відкриваю справді юні таланти. Навчаємо з трьох років.

Як пояснила педагог, коли такі діти грають, співають, танцюють, у них розвивається належна координація, відчуття ритму і такту, додається соціальна психологічна наснага. Шумові інструменти, гра на яких аж ніяк не вимагає надмірних мистецьких здібностей, а тільки зосередженості, сприяють тому, що дозволяють позбутися відчуття певних комплексів, бо і я можу грати, виступати на сцені, бо і мені можуть аплодувати. Коли малюки беруть до рук інструменти, то кожен відчуває себе й індивідуальним митцем, й учасником оркестру, всі - одна згуртована команда. Цьому, звісно, передує велика клопітка праця усіх педагогів - вихователів, помічників вихователів. У результаті вони не розгублюються перед великою аудиторією, коли на якесь свято у «Світанок» приходять батьки, матері, дідусі, бабусі, хресні, запрошені... Словом, «маса народу», що може налякати, викликати напружений стан, спричинити негативний психологічний стрес у дитини. А так юні маестро нікого не бачать, грають у своє задоволення, пильно дивляться на диригента (музкерівника), який показує їм жестами та кольоровими малюнками-знаками кожний ритмічний рух, прислуховуються до партнера. У процесі виконання мелодії вони навіть можуть змінювати свої інструменти: грав на одному, а тепер - на іншому. Хіба не цікаво?..

Від таких концертів отримують задоволення усі - і виконавці (насамперед!), і глядачі. Щирі посмішки, бурхливі аплодисменти, які інколи переростають в овації, є найвищою оцінкою для педагога, належне визнання результатів його невтомної праці, наполегливості та старань. Погодьтесь, без любові до дітей та обраної професії успіху не досягти!

Тетяна Ленько дала мені послухати і подивитися записи таких концертів на відео. Звучить фонограма оркестрової музики - коломийки, аркан, веснянки... У її супроводі діти захоплено виграють на шумових інструментах. Хтось з недолугих песимістів, хто не чув і не бачив, скептично посміхнеться: «Безглузда дитяча гра!». Ні! Не так! Ці звуки відтворюють шум смерек, гірських потоків, тріск багаття ватри, дихання гір, дихання Землі, невгамовний переспів птахів (використовують свистульки)... Це ще не все. Тут словами не описати, а справді краще послухати та побачити. Уявіть: гра дітей на шумових інструментах супроводжує виконання мелодії концерту... Фредеріка Шопена! Отож і класика їм під силу!

- Але народні шумові інструменти створені насамперед для української народної мелодії. Вони їй найбільше личать, - коментує музкерівник.

На жаль, далеко не у кожному садочку практикуються такі заняття (беремо до уваги всю Україну).

З-поміж усього «добра» мене найбільше зацікавила дощовиця, виготовлена з борщівника - доволі неприємної рослини, адже якщо доторкнешся до неї, то наслідки від опіків можуть бути непередбачувані. Це, гарантуємо вам, не кропива!..

- Не така вона вже й страшна, - заспокоїла Тетяна Ленько. - Пізньої-пізньої осені, після перших міцних приморозків борщівник стає «смирним». Тому заготовляю його саме тієї пори. Знаходжу на березі Західного Бугу, біля Червонограда. Стебло рослини не має серцевини, а лишень цупку кору. Зрізані стебла очищаю від оболонки. Щоправда, заготовлену сировину доводиться сушити місяць, а то й більше часу. Приємно слухати, як він потріскує... Закриваю тканиною чи іншим матеріалом один отвір. Тоді у стеблі вже роблю дірочки, вставляю у них перетинки з дерев'яних зубочисток, сірників, насипаю крупу, насіння гречки (дуже добрий матеріал), бісер. Закриваю інший отвір. Опісля стебло покриваю акриловими фарбами (для кожного інструмента - окремий колір, що зручно при диригуванні), або лаком на воді, щоб не спричинити у дітей алергію. Використані мною барвники завжди безпечні! Ось таким чином і поповнюю оркестровий інвентар. Грайте, діточки, веселіться, розвивайтеся і долучайтеся до прекрасного! Технологію виготовлення розвідала в Інтернеті. У Південній Азії такі дощовиці виготовляють з бамбука, у Карпатах - з того ж борщівника. Тільки коштує він мінімум 600 грн.

За цим, що розповіла Тетяна Ленько, ще й збереження та розвиток давніх народних промислів, ремесел. Кожний інструмент має у неї свій розмір, параметри, тож і звучить неповторно, бо виготовлений власноруч, а не методом фабрично-заводської «штамповки». У нього вкладені хист, чуття, душа майстрині, педагога.

Тарас ЛЕХМАН

 

 

 

(1 Проголосовало)

 

Головною у порядку денному засідання виконавчого комітету Червоноградської міської ради (25. 10. 2018 р.) стала доповідь начальника відділу з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Івана Васька “Про оборонну та мобілізаційну роботу у виконавчому комітеті Червоноградської міської ради”.

Доповідач зазначив, що основними напрямками у цій сфері є робота з військовозобов'язаними та допризовною молоддю. Тут відбувається тісна співпраця з міським військовим комісаріатом і міським відділом освіти. Адже, згідно нормативних актів, необхідне проведення триденних польових зборів з учнями старших класів, студентами гірничо-економічного коледжу, гірничо-будівельного ліцею, ВПУ №11, які вивчають предмет «Захист Вітчизни». Базою проведення таких зборів є дві військово-транспортні частини, які дислокуються поблизу Червонограда, зокрема використовуємо їхній полігон для стрільб.

Призов громадян на строкову службу у ЗСУ відбувається у квітні-травні, жовтні-листопаді, а цього року, згідно Указу Президента України, він продовжений до 31 грудня. Відтак, у Червонограді, Соснівці, Гірнику створено 4 дільниці для оповіщення військовозобов'язаних громадян. Належно функціонує програма перевезення призовників у Львівський обласний призовний пункт, перевезення резервістів до місць військових навчань, контрактників, які зголосилися нести військову службу у ЗСУ. На всіх підприємствах та в організаціях міста чітко ведеться військовий облік і  бронювання робочих місць.

Проведена колосальна мобілізаційна робота, зокрема щодо вилучення (при необхідності) транспортних засобів. Перевірка представниками Львівської ОДА засвідчила, що Червоноградський міський виконавчий комітет готовий до виконання мобілізаційних завдань.

Все ж, найболючішим стає питання призову громадян на військову службу у ЗСУ. Як повідомила заступник міського голови Наталія Турко, на даний час призову підлягають 1130 осіб. Слід врахувати тимчасове відтермінування від призову, скажімо, вагітність дружини тощо. Але вже виявлено майже тисячу ухилянь. Проти 38 осіб порушено кримінальні справи. Загалом, план призову виконано на 24 відсотки. Оскільки призовна кампанія ще не завершена, а цього року ще й продовжена, то цей відсоток значно зросте.

Військовий комісар Червонограда Владислав Заришняк вкотре нагадав про кримінальну відповідальність за ухиляння від призову.

КОЛИ НЕОБХІДНО ЗРІЗАТИ ДЕРЕВА...

На засіданні Червоноградського міського виконавчого комітету у питанні про видалення зелених насаджень на території Червонограда (йдеться про три туї, віком 30 років, біля спорткомплексу «Шахтар», по вул. Героїв Майдану,2), доповів перший заступник міського голови Дмитро Балко.

Керуючись Законом України «Про благоустрій населених пунктів», постановою КМУ «Про затвердження Порядку видалення кущів, дерев, газонів і квітників у населених пунктах», міськвиконком прийняв рішення дозволити КП «Спортивний комплекс «Шахтар» видалити зелені насадження - три туї. Попередньо, ще 30 серпня 20018 р., з таким листом-проханням звернулася дирекція спорткомплексу. Причина: дерева руйнують будівлю (фундамент), перешкоджають проводити відповідні ремонтні роботи. Створена комісія встановила, що відображено в акті: ці дерева ростуть на відстані 4,5 м від будівлі Палацу спорту (допустима норма - 6 м), виросли вище споруди, крони дерев перешкоджають нормальній інсоляції та освітленості стіни, під'їзду спецтехніки для проведення ремонтних робіт.

Натомість, як зазначив міський голова Андрій Залівський, на вивільненій ділянці можна буде обладнати площадку для заїзду інвалідних візків.

Тарас ЛЕХМАН

(0 Голосов)

 

У золоті вересневі дні Червоноград стає центром літературного свята... Підбито підсумки VIII Всеукраїнського літературного конкурсу ім. Володимира Дроцика. Його учасників, лауреатів, переможців уже вп'яте поспіль зустрічала Червоноградська ЗШ №9. На ці урочистості також завітали Кир Михаїл Колтун, правлячий єпископ Сокальсько-Жовківської єпархії УГКЦ (він ще й безпосередній учасник конкурсу), о. Василь Дяків, канцлер курії єпархії, о. Володимир Ващук, адміністратор парафії церкви Пресвятої Богородиці — Владичиці України, піддиякон Богдан Садовський. Традиційно захід відкрився піснею на слова Володимира Дроцика “Місто над Бугом” у виконанні Ольги Голузинець (автор музики) й Любові Степчук. Цей пісенний твір -  гімн конкурсу.

Поет, журналіст Володимир Дроцик (1940-1993 рр.) народився на Яворівщині. Але його життя тісно пов'язане з Червоноградом. Працював гірничим майстром на шахті, виступав з публікаціями у газетах, літературних журналах, колективних збірках. Хоча пішов він за межу Вічності зовсім молодим, але встиг багато зробити для рідного краю, рідної України.

- Тому Володимир Дроцик і далі живе у слові! - сказали ведучі літературно-мистецького заходу, педагоги Надія Малко й Оксана Кульчицька-Вачініч. - З ініціативи письменника, видавця Ігоря Даха йому присвячено літературний конкурс, адже шахтарський поет вартий того, щоб про нього пам'ятали.

Це свято набуває все більшої популярності. Цього року на розгляд надійшло 30 книжкових видань 26 авторів з п'яти областей України - Херсонщини, Київщини, Хмельниччини, Житомирщини і, звісно, найбільше з Львівщини. Дехто не вперше бере участь, надсилає свої твори. На жаль, не всі автори змогли прибути... Творчі доробки оцінювало журі у складі директора ЗШ №9 Любові Денисюк, завідувача шкільною бібліотекою Галини Лех, учителя-філолога Оксани Боднарчук.

Урочиста мить нагородження. Дипломи, грамоти, цінні подарунки вручали заступник міського голови Червонограда Наталія Турко, директор ЗШ №9 Любов Денисюк, бібліотечний працівник Галина Лех, меценат Володимир Коваль, ініціатор проведення конкурсу, військовий кореспондент газети «Акцент» Ігор Дах.

Дипломом лауреата у номінації «Духовна поезія» нагороджений владика Кир Михаїл Колтун за збірку віршів «Подяку Богові возношу». Отримуючи відзнаку, духовний отець з трепетом промовив: «Нам Бог дає життя не тільки, щоб ми жили, а й любили життя, дароване Богом. І Бог дає нам ще талант. Не закопуйте, а реалізовуйте його у Доброму Слові, як це робив Володимир Дроцик. А він таки живий, живе серед нас, живе у наших серцях, він присутній з нами, допоки його пам'ятаємо!».

Скажемо відверто: збірки духовних проповідей, повчань владики Кир Михаїла Колтуна добре знайомі для зацікавленого читача, а от поезія стала для багатьох приємним відкриттям!

У номінації «Проза» дипломом I ступеня нагороджено Богдана Дячишина за книги «Пережите-перечитане», «Слово Андрія Содомори у дзеркалах часу», «Крихти живого часу Андрія Содомори»; II ступеня - Івана Кахнича за книгу «Визвольний рух в селі Гурицько»; III ступеня - Івана Сала за книгу «Дорогами життя і творчості» (принагідно, колишнього однокурсника Володимира Дроцика з факультету журналістики Львівського державного університету ім. Івана Франка) й Лесю Ковалюк за збірку творів «Тихий сон по горах ходить...».

У номінації «Поезія» диплом I ступеня отримали Олег Олексюк, «Від берега «Я» до пристані «Ти»; Вікторія Бондаренко, «Золоті вітрила». II ступеня - Марія Лобай, «Калинова сопілка»; Павло Ризвинюк, «Злітають орли»; Наталія Калиновська «Мелодія дощу». III ступеня - Сергій Гейшев, «Рифмовані думки»; Богдан Бовшик та Людмила Пуляєва, «А ти приходиш тільки в сни»; Надія Олемар, «Карби пам'яті й душі». Окремо грамотою-подякою нагороджено Ірину Ракус за поетичні збірки «Відлуння весен» та «Строкаті вітри».

Приємно, що на конкурс постійно надходять збірки творів для дітей, які зацікавлюють і надихають до роздумів, розширюють кругозір маленького читача, плекають, зміцнюють національно-патріотичний дух української дитини. У номінації «Книга для дітей» дипломом I ступеня нагороджена Світлана Соболевська за дитячий детектив «Подарунок із Романівки». II ступеня - Марія Магдзяк, «Крилаті самоцвіти»; Лідія Яцкова, «Корабель на планеті Медунія». III ступеня - Раїса Обшарська, «Промінчик у долонці»; Олег Олексюк, «Аби не плакало...»; Сергій Гейшев, «Пригоди в школі лісовій».

З-поміж інших, не менш цікава номінація «Краєзнавство. Колективні збірки та альманахи». У ній дипломом I ступеня нагороджено колектив авторів та упорядників путівника «Культурна спадщина Жовківщини», а також Віру Олеш, упорядника альманаху «Галицький меридіан». II ступеня - колектив авторів та упорядників путівника «Яворів - місто з королівською історією» і редактора-упорядника альманаху «Третій горизонт» Ольгу Голузинець. Зазначимо, що в деяких номінаціях кількість призових місць була обмежена.

Організаторами конкурсу передбачена окрема нагорода - лауреат. Вважайте її своєрідним гран-прі. У різних номінаціях такі дипломи й цінні подарунки отримали Леся Гук, «І сповідь, і молитва, і розмова...» (Поезія); Степан Павлюк, «Тіні неправди не кажуть» (Проза); Сергій Рачинець «Чудеса Ісуса» (Книга для дітей).

У процесі нагородження конкурсантів звучали пісні у виконанні учнів школи Марії Сердюхи, Романа Стахура, Вероніки Василишин, Вероніки Дмитришин, Надії Жук, Софії Ковалів (ансамбль «Гармонія», керівник - Юлія Цюпа), солістів Софії Хмілевської, Аліни Рибій, а також хору вчителів.

На завершення урочистостей директор школи Любов Денисюк сказала присутнім:

- Мене часто запитують: «Чому цей літературний конкурс назвали іменем Володимира Дроцика?». Я ж відповідаю, що Володимир Дроцик був так само знаменним для Червонограда, як свого часу Володимир Сосюра для Донбасу, а згодом і для всієї України. Не забуваймо його!

Керівник навчального закладу щиро подякувала о. Володимиру Ващуку і меценату Володимиру Ковалю за матеріальну підтримку, надану для проведення конкурсу, і запевнила, що всі книги конкурсантів будуть передані у бібліотеки Червонограда, а також нашим бійцям на Схід України. Хай Добре Слово долине і до них.

...З портрета дивиться на усіх присутніх Володимир Дроцик.

- Я з вами, бо ви зі мною.., - шепочуть його уста.

Тарас ЛЕХМАН.

Прес-секретар Всеукраїнського конкурсу ім. Володимира Дроцика

 

 

 

 

(0 Голосов)

 

 

Жодне інтернет-видання не замінить друкованого слова, тим паче, коли воно наповнене глибоким духовним змістом, відповідає запитам і вподобанням багатьох читачів. Саме з такою ідеєю ще рік тому започаткували у Червонограді видання альманаху “Солокія” місцеві меценати Михайло Чемерис і Михайло Махник, люди не байдужі до рідного слова, української літератури і культури, історії та традицій нашого народу.  І не помилилися, хоча скептиків не бракувало. Цей історико-краєзнавчий і літературно-мистецький щорічний часопис вже з першого номера став відомим не тільки у Прибузькому краї. Знають про нього у Львові, на Сході України, у Польщі. Не сумнівайтесь, що хвилі-сторінки “Солокії” покотяться і далі до читача! Є чимало охочих придбати альманах, надрукуватися у ньому. Редколегія завжди чекає на цікаві дописи!

У Червоноградській центральній міській бібліотеці відбулася презентація другого номера «Солокії». Відкриваючи урочистості, а вони, без перебільшення, стали літературно-мистецьким святом, бібліотечний працівник Руслана Федюк насамперед щиро подякувала тим, хто взяв на себе нелегку ношу у створенні часопису, членам громадської ради та редколегії Михайлові Чемерису, Ігорю Грабінському, Михайлові Махнику, Ользі Голузинець,Олександрі Червінській - директору ТзОВ «Червоноградська міська друкарня», Оксані Лехман, Ірині Фещин - технічним редакторам, а також  авторам, яких понад 80. У порівнянні з попереднім номером це коло стрімко розширилося, і то не суто в кількісному показнику. Серед авторів публікацій - народний депутат України, лікар за фахом Олег Мусій («Медслужба Майдану, вияв професійної честі»), Шевченківський лауреат, мистецтвознавець зі Львова  Ірина Гаюк, також зі Львова, але таки родом з Червонограда, художниця Соломія Ковтун.

Вітання, поезія, проза, публіцистика, духовне слово, статті на суспільно-політичні теми, зарисовки про шахтарів - воїнів АТО, публікації на економічні теми, мистецтвознавчі та історико-краєзнавчі дослідження, архівні ілюстрації (окрема вкладка «Вернісаж»), репродукції картин - така багата палітра «Солокії».

Свою подяку творцям альманаху висловив о. Володимир Ващук. Він наголосив: «Якщо серце наповнене любов'ю, наповнене добром, то успіх у справі гарантований!». В унісон прозвучали й слова о. Дмитра Дмитраша, найстаршого за віком автора часопису. Духовний отець не випадково поділився своїми спогадами про перебування у Ватикані (1996 р.), зустріч з Папою Римським Іваном Павлом II, розповів, як понтифік відправляв українською мовою Святу Літургію для делегації греко-католицьких священиків та мирян з України. Це не дивно, адже коріння Кароля Войтили родом з українських земель, з Яворівщини. Цікавий підтекст промови мудрого душпастиря о. Дмитра: бережіть рідне українське слово, а «Солокія» посприяє.

«Солокія! поєднала різні часові простори - минуле, сьогодення, упевнено дивиться у майбутнє. Тим альманах важливий для читача. Про це та інші фактори, важливі виховні чинники наголошували у своїх виступах помічник народного депутата України Олега Мусія - Галина Крук, депутат Львівської обласної ради Ігор Грабінський, секретар Червоноградської міської ради Олександр Грасулов, публіцист, член НСЖУ Мирон Слука, гірник шахти «Степова», учасник АТО Василь Коріньовський (герой, однієї з публікацій), науковий співробітник Червоноградської філії Національного музею у Львові Галина Гораль, голови літературно-мистецьких об'єднань «Третій горизонт» Ольга Голузинець, ім. Василя Бобинського Михайло Репецький, «Оберіг» Оксана Легуцька-Карнага, директор ТзОК «Червоноградська міська друкарня» Олександра Червінська, директор Червоноградської ЗШ №6 Роман Ковалик (школа відзначила 50-річний ювілей, а «Солокія» присвятила їй окремі сторінки), поетеси Надія Марценюк, Марія Васько... Звучали пісні у виконанні Любові Степчук, Ольги Голузинець, Ярослава Третяка.

Одна з концептуальних засад редакційної політики « Солокії» - широко представляти дитячу, юнацьку творчість, доробки тієї молоді, яка пробує себе, шукає свої шляхи у літературі, журналістиці, образотворчому мистецтві.

- Приємно, що юні автори мають де друкуватися, долучаються до участі у такому цікавому виданні, - сказала на презентації керівник Червоноградського відділення Міжнародної (Малої) академії літератури і журналістики, член Української асоціації письменників Наталія Кічун-Лемех.

Поетичні та прозові твори, легенди, записані у нашому краї, надрукували учні місцевих шкіл - слухачі МАЛіЖу, а дехто вже з них стали студентами вишів, Ольга Бучек, Олена Федюра, Магдалина Волжаніна, Тетяна Коваль, Юлія Симак, Маркіян Лехман. Юним авторам також було надано слово.

На завершення зустрічі видавці «Солокії» Михайло Чемерис і Михайло Махник запевнили, що альманах буде виходити друком! Розпочалася робота над третім номером!

Тарас ЛЕХМАН, журналіст, відповідальний секретар альманаху «Солокія»