Церкви міста

Так вже традиційно склалося, що основою духовності українського суспільства є, передусім, Церква. Безперечно, не виняток цьому Червоноградмісто доволі поліконфесійне та полі етнічне. Є у нас православні, греко-католицькі, римо-католицькі храми, протестантські церкви… Така тенденція спостерігається ледь не з часів заснування КристинополяЧервонограда. Нас цікавить кожна церква, життя і діяльність кожної громади, зокрема у сфері пропаганди суспільної духовності, загальнолюдських цінностей, толерантності, виховання дітей, популяризації української культури, сакрального мистецтва… Про це – у рубриці «Церкви міста».

(1 Проголосовало)

 

Не так вже й багато імен українських іконописців минулого відомі нашим сучасникам, або ж знаємо про них доволі мало. Наприклад, що відомо сучаснику про Якова (Ісихія) Гнатовича Гловацького (інша версія прізвища - Головацький).

Він народився у с. Віньківці (тепер смт. Хмельницької області). Достеменно дати народження і смерті - невідомі.

З 1762 року - художник Почаївського монастиря, пізніше - чернець.

У 1763-1782 роках працював у Загоровському та Підгорецькому монастирях. Для василіянської церкви у м. Бучачі (тепер - Тернопільської області) виконав низку композицій. Серед них - «Жертва Авраама», «Самсон зі львом», «Житіє Іоанна Дамаскіна і святого Володимира». На жаль, ці роботи згоріли під час пожежі 1865 року.

Яків Гловацький також є автором портрета М. Потоцького - засновника Бучацького монастиря, представника родини Станіслава Щасного Потоцького - «кристинопільського графа».

 

 

(0 Голосов)

 

Чимало архітектурних пам'яток вітчизняного зодчества залишаються маловідомими для широкого загалу. До таких, мабуть, належить церква Святого Духа у селі Потелич поблизу Рави-Руської...

Вона споруджена 1502 року і є найстарішою церквою Львівщини та тридільною в Україні - загалом. За переказами, Богдан Хмельницький побував на Богослужінні у цьому храмі, коли чекав із розвідки вістуна. А фантастичний стінопис 1620-1640 років є справжнім шедевром храмового настінного іконопису.

Церква Святого Архістратига Михаїла посідає чільне місце у музеї народної архітектури та побуту «Пирогово» неподалік Києва. Примандрувала вона до музею із села Дорогочинки Фастівського району на Київщині. Приблизна дата будівництва храму - 1528 рік.

Науковці твердять, що це найдревніша із збережених дерев'яних святинь центру та півдня України.

 

 

(0 Голосов)

 

До найдревніших святинь української сакральної архітектури належить церква Святого Юра у Дрогобичі.

Це один з найдивовижніших храмів Львівщини і водночас діючий музей, архітектурна пам'ятка світового значення, знана як «справжня поема в дереві». До Дрогобича вона потрапила 1657 року з села Надоїв на Прикарпатті. До слова, купили її не за гроші, а виміняли на сіль, яку видобували в Дрогобичі. Особливість храму у тому, що його звели без жодного цвяха, усі дерев'яні частини скріплювалися дерев'яними кілками.

Датують святиню XV-XVI століттями. Ще одна цінність - іконостас та настінні розписи XVII століття. Адже в Україні налічується лише десяток святинь, у яких донині зберігаються первісні розписи. Вони унікальні, бо відображають, як уявляли пекло і рай тогочасні українці. Цікавим, зокрема, є розпис біля хорів: пара коханців та п'яниця, яких чорт везе на тачці прямо у пащу Левіафана. Вражає і зображення пекла, в якому чомусь перебувають лише... жінки.

 

 

 

(0 Голосов)

 

Ким був святитель Іоанн, якого українські православні християни поминають 12 вересня?..

Митрополит Київський Іоанн правив митрополією у 1077-1088 роках. Вважають, що за походженням був греком або болгарином. Як людина, відзначався милостливістю та лагідністю. Його вирізняли висока освіченість і талант проповідування.

Святитель Іоанн також відомий своїм богословським твором «Правило церковне», який написаний у формі відповідей на запитання ченця Якова.

Згадки про Іоанна зустрічаються у літописних джерелах Київської Русі, де його називають блаженним. Але коли він канонізований - невідомо.

 

 

(0 Голосов)

 

9 вересня українські православні християни поминають преподобного священомученика Кукшу, ієромонаха, ченця Києво-Печерського монастиря.

З місіонерською метою він вирушив на річку Оку та її притоки (так-так, на терени теперішньої Росії, де тоді ще й гадки не мали про християнство). Там проживали племена в'ятичів-язичників. Кукша став проповідувати серед них християнську віру. Багатьох в'ятичів охрестив. Але язичницькі жерці підбурили людей про Кукші. Одного разу його спіймали та жорстоко покарали, після чого відрубали голову.

Відносно часу його життя точних відомостей немає. За деякими джерелами, його мученицька смерть настала 1113 року, за іншими - у другій половині XII століття.

Є й такі свідчення (це ще одна загадка для істориків): до 1215 року (зверніть увагу, що різниця у датах сягає століття) Кукша перебував у Києво-Печерському монастирі. Далі йде згадка, що помер він 1217 року. Можливо, це були різні ченці під одним ім'ям.

Ігор ЗАПІСОЦЬКИЙ, Тарас ЛЕХМАН