Історія міста

ІСТОРІЯ МІСТА. 1692 року на берегах річки Західний Буг постало містечко Кристинопіль. Його заклав польський магнат Фелікс Потоцький. У 1951 році Кристинопіль перейменували на Червоноград, а його землі увійшли до складу УРСР. Відтоді місто почало перетворюватися на індустріальний центр (передусім – вуглевидобувний) Львівської області. Минуле Кристинополя збереглося у спорудах Палацу Потоцьких, костелу Святого Духа (тепер – Собор Святого Володимира Великого, УПЦ-КП), комплексу монастиря Святого Юра, який належить отцям-василіянам,  а ще в людській пам’яті, бо і тепер поряд з назвою Кристинопіль зберігаються назви інших, колись прилеглих до нього населених пунктів, які місто поступово «захоплювало», - Клюсів, Новий Двір. Вони вже давно зникли з географічних карт.

Протягом трьох століть Кристинопіль – Червоноград пережив війни та пожежі, епідемії, поневолення та репресії… Однак працьовиті люди дали йому друге дихання.

Червоноград розташований у північній частині Львівської області, на відстані 80 км від обласного центру (м. Львів) та 70 км до кордону з Польщею; займає територію площею 21 кв. км., у ньому проживає 80 тисяч осіб.

Сьогоднішній день Червонограда завтра стане історією… А скільки її сторінок, раніше написаних, ще не прочитано дослідниками, скільки приховано у глибинах століть… Детальніше – у рубриці «Історія міста».

(0 Голосов)

 

 

Іван Степанович Климів (псевдо - Легенда; інші псевда - Арідник, Куліба, Мармаш) народився 29 жовтня 1909 року у с. Сілець (тепер Сокальського району Львівської області) - крайовий провідник ОУН на північно-західних землях, міністр політичної координації в Українському Державному Правлінні. Боровся проти польської, більшовицької та німецької влади. Загинув 4 грудня 1942 року у Львові від рук гестапівців. Нагороджений (посмертно) багатьма відзнаками ОУН-УПА. 11 липня 1992 року у рідному селі Івана Климіва-Легенди встановлено пам'ятник Герою.

* * *

Істориками, краєзнавцями написано багато про Івана Климіва-Легенду. Публікації про нього зустрічаємо у монографіях, збірниках, наукових та науково-популярних статтях, краєзнавчих есе. Однак для історичної науки (звісно, і для масового читача) будуть важливими й спогади про нього його сучасників та соратників. Так, мемуари не завжди є надійним історіографічним джерелом, але допомагають глибше розкрити характер людини, її суспільно-політичні погляди, переконання, елементи націокультурної діяльності тощо, навіть створити своєрідний соціально-психологічний портрет.

Отож - пропонуємо спогади Григорія Петровича ВАШКІВА (1912 р.н., мешканця с. Сілець) про Івана Климіва-Легенду. Записано: 27 червня 1993 року. Автор запису: І.І.Запісоцький.

* * *

Я знав Івана Климіва, як свого товариша, з молодих літ. Я тоді навчався на коваля у м. Великі Мости, а він учився у Львові. Коли він навідувався у Сілець, ми часто ходили пішки до Великих Мостів і по дорозі багато розмовляли.

Іван Климів навчався у вищих школах і знав набагато більше, ніж я і мої товариші. Він проводив у с. Сілець велику просвітницьку роботу - читав лекції у будинку «Просвіти», їздив з нами в інші села з концертами, ми грали у футбол в одній команді і часто перемагали.

Одного разу, коли ми поїхали у Волсвин, під час гри йому порвався черевик. Іван швидко перев'язав його шнурівкою і продовжив гру.

Тримався з нами всіма нарівні. Виділявся лише своїм розумом, знаннями, здібностями, культурою поведінки, але ніколи цим не хизувався.

Минали роки, я одружився, продовжував працювати господарем читальні. Ми часто їздили на наради до Сокаля у справах «Просвіти», проводили спільні Різдвяні вечори, а у Великдень збиралися за столом зі свяченою паскою та іншими стравами, але без алкоголю. Усім було весело і цікаво. Іван також проводив виховну роботу серед молоді по боротьбі з алкоголем.

Після жнив у 1939 році я з дружиною їхав у поле возом і зустріли на пагорбі, де тепер смт. Гірник, Івана, який ішов з товаришем. (Пізніше я довідався, що то був Степан Бандера). Вони поверталися з польської тюрми. Ми привіталися, пожартували й Іван з товаришем пішли у село.

Запам'ятався мені останній виступ Івана на пагорбі в неділю, після церковної відправи. Це вже було в часи німецької окупації. Він промовив так: «Україна буде, але ще не скоро. Ще не один кілограм масла вам доведеться здати, люди, не один корець зерна. Ще проллється море крові. Нас чекає велика боротьба і багато жертв...».

Про його загибель я довідався від односельчан приблизно у 1943 році. Розповідали, що на одній з вулиць Львова його впізнав колишній польський жандарм, який служив у «фольскдойчерах» і видав німцям. І що від німців він загинув він загинув в одній з львівських тюрем...

Підготували

Ігор ЗАПІСОЦЬКИЙ, викладач історії Червоноградського гірничо-економічного коледжу

Тарас ЛЕХМАН, журналіст

 

 

 

(0 Голосов)

 

 

Наш Прибузький край, включно місто Червоноград, ще називають Галицькою Волинню. І це поняття не тільки етнографічне. Чому?..

Історико-географічна межа Волині з Галичиною, починаючи з XIII і до XX століття, мала різне територіальне розміщення. Найбільше репрезентованими у цьому плані є перша половина XIV, середина XVII, початок XX і 30-ті роки XX століття. Саме ці історичні періоди фіксували певний просторово-часовий етап у формуванні історико-етнографічної межі Волині. Про це авторитетно стверджував відомий львівський вчений-етнограф Архип Данилюк.

У першій половині XIV століття ця межа проходила північно-східними схилами Розточчя (верхів'я рік Рати, Дерев'янки, Свині, Желдецю, Яричівки і Полтви) та північно-західними схилами Вороняків (витоки рік Золочівки та Західного Бугу). З боку волинських терен до межі прилягали волості Белзька, Бузька, Луцька; з галицьких — Любачівська, Городоцька та Львівська.

У середині XVII століття історико-етнографічне межа змістилась на північний схід. Вона проходила в районі середньої течії ріки Скло та верхів'ї Завидівки, перетинала Розточчя і йшла по його північно-східних схилах (витоки рік Дерев'янки, Свині, Желдецю, середня течія Думниці, Яричівки та Полтви), потім пролягала північно-західними схилами Вороняків, біля верхів'я рік Золочівки, Західного Бугу та Стиру. В той час ця територія входила до складу Польського Королівства.

З волинського боку до межі примикали Белзьке та Волинське, з галицького — Руське воєводства. У складі Белзького були Любачівський, Белзький та Бузький повіти; Волинського — Кременецький; Руського — Перемишльський та Львівський.

Поділ на Волинське (Луцьке) та Белзьке воєводства (утворилися 1462 року) сприяв тому, що назва Волинь усе більше закріплювалась за Волинським воєводством. Такий адміністративний поділ існував до 1772 року. Згідно з цим поділом до Австрії ввійшли Руське і Белзьке воєводства (а з 1867 року — до Австро-Угорщини).

У 1795 році основна територія Волині була приєднана до Росії. На початку XX століття межа між Волинню та Галичиною проходила по кордону Російської імперії з Австро-Угорщиною. Із волинського боку прилягала до межі територія, що входила до складу Володимир-Волинського, Луцького та Дубнівського повітів Волинської губернії. З боку Галичини це були округи — Сокальський, Кам'янко-Струмилівський (тепер — Кам'янка-Бузька, райцентр) та Бродівський.

Адміністративний поділ Польщі 30-х років XX століття остаточно фіксував нині існуючу межу Волині з Галичиною, яка свого часу проходила російсько-австрійським кордоном. З боку Волині були Володимирський, Горохівський та Дубнівський повіти Волинського воєводства; з боку Галичини — Сокальський повіт Львівського та Радехівський і Бродівський повіти Тернопільського воєводства.

Таким чином упродовж XIII-XX століть історико-етнографічна межа Волині з Галичиною мала тенденцію просування на північний схід. Це призвело до того, що теперішня північна частина Львівщини включала в себе землі, які в XIII-XX століттях входили до складу Волині, що дає підстави цю частину області називати Галицькою Волинню.

 

 

(0 Голосов)

 

З Кристинополем-Червоноградом, який святкує 325-річчя, пов'язано чимало імен видатних постатей - Митрополит Андрей Шептицький, Блаженна Тарсикія, поет Василь Бобинський... Окрасою міста є давні споруди — Палац Потоцьких, монастир отців-василіян, церква Святого Володимира Великого (колишній костел Святого Духа), на Старому цвинтарі й ділянці поблизу школи №1 — польські й українські поховання часів Першої світової війни та національно-визвольних змагань... Як про все це розповісти гостям? І чи не варто до проведення таких екскурсій залучити здібну творчу юнь? Адже, досліджуючи джерела минувшини, вони неабияк пізнають історію свого міста, краю і переповідатимуть іншим.

Саме з цією метою на заняття Червоноградського відділення Міжнародної (Малої) Академії літератури і журналістики завітали керівник проекту “Кристинопіль-Червоноград: історичний код міста (15 QR-кодів)” Світлана Бордун та історик, співредактор альманаху “Солокія” Михайло Махник. Вони детально розповіли про мету таких екскурсій Кристинополем-Червоноградом, підготовку історико-краєзнавчого буклету, інтернет-публікацій про рідне місто, запропонували слухачам МАЛіЖу подавати свої пропозиції, сценарії-маршрути екскурсій, тексти окремих досліджень та ілюстрації до них, які неодмінно будуть надруковані.

Червоноградські маліжани заздалегідь підготувалися до цієї зустрічі. Свої пошуково-дослідницькі проекти вже представили Олена Федюра (учениця гімназії) та Ольга Бучек (учениця ЗШ №1), чим приємно здивували гостей. У підготовці їхніх текстів багато допомогла керівник відділення Академії, член Української асоціації письменників Наталія Кічун-Лемех.

Така тісна співпраця з краєзнавцями буде цікавою і корисною для юних дослідників. І тільки спільними зусиллями можна глибоко вивчити історію Кристинополя-Червонограда.

Тарас ЛЕХМАН, журналіст

 

(2 Голосов)

 

Міська бібліотека для дітей у м. Червонограді запрошує юних поетів віком 8-17 років (будуть розподілені на дві вікових категорії: 8-14 та 15-17 років) до участі у XX загальноміському поетичному конкурсі “Мій перший вірш”, який проходитиме під гаслом “ЧЕРВОНОГРАД — ЄВРОПЕЙСЬКЕ МІСТО!”. Цього разу літературний захід приурочений Дню Європи у Червонограді та 325-літтю Кристинополя-Червонограда.

На конкурс слід представити три твори у друкованому вигляді: два — на довільну тему, один — про рідне місто (обов'язково!).

 

Заявки на участь у конкурсі приймаються до 1. 05. 2017 року за адресою: м. Червоноград, вул. А. Шептицького, 1, міська бібліотека для дітей. Телефон: (03249) 2-10-90. Електронна адреса: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду

(1 Проголосовало)

 

(325-річчю Червонограда-Кристинополя

присвячую)

Вітер бентежний тріпоче знаменом,

Наче гойдає небес синяву...

Рідними стали каштани і клени

Міста над Бугом, в якому живу.

Град наш веселий, як рій гомінливий,

Гавань шахтарської долі і слави.

Мудрий і світлий, як легінь, вродливий.

Він є надійним форпостом держави.

Банями сяють намолені храми,

Дихають вільно сади і поля.

Радо відкрила карбовані брами

Галицька щедра, як матір, земля.

Канули в Лету минулого роки,

Зболені рани, скорботні жалі.

Смутком сповиті історії кроки

Вдаль відлетіли на часу крилі.

Вітер бентежний тріпоче знаменом,

Наче гойдає небес синяву...

Рідними стали каштани і клени

Міста Героїв, в якому живу!

Людмила РЖЕГАК, м. Червоноград