(0 Голосов)

 

Традиційне зібрання членів міських та сільських громад, цехових корпорацій у давнину називали — братчиною. Це була одна з форм колективного дозвілля, святкового спілкування людей старшого покоління.

У часи Київської Русі братчина мал певні адміністративно-судові права щодо своїх членів. Будучи загальногромадською подією, все ж вона обмежувала, строго регламентувала коло безпосередніх учасників. До братчини входили, як правило, голови сімей, повноправні члени громадського сходу. Члени братчини збиралися на церковному подвір'ї (дворищі) у найбільш важливі святкові дні. Основною метою таких громадських сходів ставало вшанування святого — покровителя церкви, колективне звернення до нього у молитвах за допомогою, сприянням, благословінням в усіх справах громади і кожного члена братчини зокрема. Обов'язковий елемент сходу членів братчини — колективний молебень на честь святого та спільне застілля, яке влаштовувалося у складчину. Рішення про проведення братчини приймалося на громадському сході. Тут же з'ясовувалося питання про гроші на придбання канунного меду чи виготовлення обрядового напою до храмового свята, визначалися особи (касири, гамани), які збиратимуть кошти.

На Україні, особливо на Правобережжі, братчина досить рано зазнала найбільш інтенсивної ерозії. У XVI-XIX століттях вона згадується лише як колективна трапеза тої чи іншої спільноти переважно в рамках храмового (престольного) свята і прибирає назви — канун, свіча, які раніше мали суто обрядове значення.

КАНУН

У давнину доволі часто вживалося слово “канун”. Що воно означає і який смисл вкладали у це поняття українці?..

Канун — загальна назва давнього звичаю, пов'язаного з колективним виготовленням і споживанням святкового обрядового напою — канунного меду (пива), обов'язкова складова колективних трапез під час братчин та святкування великих церковних (Різдво, Великдень, Трійця, Покрова) і храмових свят. Протягом віків у різних місцевостях України був тотожним поняттям”братчина”, рідше - “свіча”.

Мед для канунного напою у давні часи (особливо у період діяльності церковних братств) отримували з церковних пасік еа церковні ж гроші, але більш характерною була його купівля у складчину. За умов поміщицької монополії на виготовлення й продаж хмільних напоїв церква все ж зберегла традиційне право 3-5 разів на рік вирати і ситити мед, продавати його. Реалізовували канунний мед у братських домах (тут — мова про міста), а в селах — у хаті когось із канунників, часто тих, у кого зберігалася велика громадська свічка. Існувало уявлення, що після вживання канунного напою того дня не можна було пити горілку в корчмі.

 

Слово “канун” мало й інше значення. Це — переддень великих релігійних свят, котрий шанувався як мале свято (наприклад, Зелена субота — переддень Святої Трійці; Святий Вечір — перед Різдвом Христовим тощо). “Кануном” також називали традиційну страву, з якої починали поминки.