Тепер 7 квітня (за «старим церковним календарем» - 20 квітня) вшановують преподобного Юрія, єпископа Мелитинського, який помер 816 року у Корсуні, де відбував заслання за оборону святих ікон.

Спостерігали: цієї пори ще можуть вдарити останні міцні весняні морози, що «аж замерзне вода в діжчині» (Благовіщенська прикмета). Але весна таки набирає сили та обертів. Зеленіє і росте трава, розпускаються дерева, а деякі вже квітнуть. Масово повертаються з вирію птахи. Сади, парки, гаї, ліси сповнюються їх невгамовним співом. Настав час активних городніх і польових робіт. З цього приводу старші люди казали; «Кланяйся весні в ноги!..».

У вільний від роботи час молодь вітала весну веснянками та гаївками, хороводами та іграми. Водили їх не тільки у Великодні свята. Це був окремий вітальний ритуал весні, який розпочинався з приходом найкращої пори року. Традиційними були і весняні молодіжні вуличні вечорниці – зустрічі парубків і дівчат просто неба, під зорями та ще й зі слуханням співу соловейків.

Народні прикмети:

- Цей день холодний – похолодання триватимуть мінімум тиждень.

- Тепло – до теплого травня.

- Схід сонця на чистому небі – далі весна буде погожою.

- Якщо вдень падав сніг, а надвечір перестав падати – буде врожай на ячмінь.

- Снігурі і великі синиці відлетіли в ліс пізно – весна теплом не потішить.

Побутувало і таке народне спостереження: «Жаби закумкали в пісний день – наступний рік буде неврожайним; готуй харчові запаси».

Тарас ЛЕХМАН

5 квітня – день вшанування пам'яті священомученика Теодула, церковного читця, якого 303 року за сповідування Христової віри спочатку піддали жорстоким тортурам, а потім утопили в морі.

У народному календарі українців цей день часто пов’язували з дошкульними весняними вітрами.

Прогностичні  прикмети:

-Якщо на Теодула сильні холодні вітри – далі квітень буде холодним.

-Теодул вітром подув – затримається літо.

-Теодул-вітродув ще може принести морози.

-Теодул позривав ранній цвіт на садових деревах – не жди добрих плодів.

-Якщо цього дня тепло – початок травня буде теплим; випав дощ або сніг – холодним.

-Земля після оранки  обростає мохом – льон буде волокнистим.

--Весна мало вітряна – літо сухе.

-Зозуля кує на сухому дереві – на морози.

-Жайворонок рано благословив весну піснею – на врожай хліба.

Тарас ЛЕХМАН

Як тільки відшуміли перші весняні грози, оживає господар боліт – Болотяний (Болотяник). З першими морозами він засинає, міцно спить протягом усієї пізньої осені, зими, ранньої холодної весни. Отож, чекає своєї пори, коли відступить мороз, розмерзнеться болото і вдарить перший грім, а за ним поллє рясний дощ. Тому день його вшанування не був конкретно визначеним у народному календарі українців.

Болотяний – хитрий та підступний дідусь. У давні часи його «задобрювали». Робили це насамперед на Поліссі (зокрема, на Волині), де багато торф’яних боліт. Це його улюблене місце. Аби не спричинив лиха, його «пригощали» скибками хліба, посипаними сіллю, які просто кидали у болото.

Боїться Болотяний хреста, свяченої води.

Вважали, що він доводиться братом Водяному, але брудний, неохайний, ніколи не вмивається, не любить чистої джерельної води, приятелює тільки з жабами та п’явками, ненавидить людей, так і хоче затягти їх в болото, втопити.

Болотяний в народній уяві один, але ця істота водночас скрізь і всюди, де є непрохідні болота. Побутує і така маловідома етнографічна версія: дружиною Болотяному доводиться Кікимора. Принаймні, так стверджували у північних етнографічних регіонах України. Але більшість науковців говорить, що образ Кікимори не є українським, а запозиченим. Або: Болотяний і Кікимора – це одна і та сама істота, без означення статі.

Місця боліт, де гинули люди, зникали безвісти, намагалися оминати десятою дорогою. Тут остерігалися заготовляти торф на паливо чи для підживлення грунту, не збирали ягід журавлини, знахарі не ходили за цілющими травами, чудодійним корінням…

У народі кажуть:

-Не йди до Болотяного, бо назавжди залишишся у болоті!

-Болотяний у болоті вправно за ноги хапає і не відпускає.

-У кожному болоті свій Болотяний.

-Не лізь у болото, бо Болотяний затягне!

-Подалі від болота і води, то не буде біди!

Цілком прагматичні застереження: ідучи на болото, майте зі собою довгу та міцну палицю; одному краще на болото не йти; не забрідай у «чуже» болото; не знаючи броду, не лізь у воду (те ж і про болото). Звісно, Болотяний – плід народної уяви, у нього не варто вірити, але варто дотримуватися цих застережень!

Тарас ЛЕХМАН

2 квітня – свято Микити.

У давнину наші предки вважали, що саме цього дня після тривалого зимового сну прокидається Водяник – господар усіх водойм: річок, озер, ставків… А на берег він виходить разом з русалками – своїми названими дочками. Водяника просили, щоб не насилав паводків та повеней, не випускав з берегів рік, не рвав греблі, не підтоплював хати, не псував водяних млинів. Для цього власники млинів приносили йому пожертву у вигляді червоного півня. Щойно зарубаного птаха кидали поблизу млину.

Рибалки у своє свято (день Петра і Павла) також приносили своєрідну пожертву. Жінки сплітали їм вінки з петрового батога (цикорію), вінчали ними чоловікам голови, а потім ті пускали їх по воді.

До водойм приходили й пасічники. Вони теж задобрювали Водяника. Кидали в річку чи озеро мед і віск. Робили це для того, щоб уберегти вулики від повеней.

Вірили, що Водяник дозволяє людям ловити рибу, але не під час нересту. Не брати більше улову, ніж потрібно. Маленьку рибку наказує відпускати. (Зрештою, цього вимагають сучасні природоохоронні закони). За такі порушення Водяник може строго покарати – заховати рибу у таємних або недоступних місця, порвати сітки, перекинути човен чи пошкодити його, а людину навіть утопити.

Все ж народні прикмети, які завбачають погоду, стосуються церковного свята Микити. Кажуть:

- На Микити тепло оманливе, але далі квітень буде гожий.

- Буває, що на Микити ще потрібно кожуха пошити. Тоді довго тепла не чекай.

- За доброї погоди на Микити посадиш ранню картоплю – хороше (добре) вродить.

- Рясно розпустилася верба – вже не буде холода.

Тарас ЛЕХМАН