- У листопаді щільні сніги і міцні морози — до ранньої зими.

- У листопаді на морозі холодно у нозі...

- У листопаді гримить — зима буде малосніжною.

- Прийшов листопад - дерева стали голі.

- Ведмідь заснув - зима прийшла. (Це і про борсуків).

- У листопаді зима на п'яти наступає.

- Перший сніг випадає так, що світиться на дахах (ясний місяць), то він скоро розтане.

- Сніг, що випав уночі і залишився на гілках дерев, - скоро опиниться на землі.

- Сонце сходить у тумані - буде потепління.

- Листопад у сани сідає - на зиму повертає.

- Листопад - ворота зими.

- У листопаді ранні сутінки та пізні світанки.

- Листопад - дощ, сніг і мороз.

- Листопад схожий на лютий: вночі припече, а вдень потече...

- Кіт спить, згорнувшись у клубочок, і накрив хвостиком носа - до похолодання.

- У листопаді ворони мляві - відчувають, що прийде холод.

- Листопад може потішити теплом, та відразу забере.

- У листопаді мишей повна хата (комора) - зима буде холодною.

- У лісі дзвінко чути голос - до морозу; глухо - до потепління.

- Прийшов листопад - осінь не вернеться, а зима стала на поріг.

Зібрав Тарас ЛЕХМАН

1 листопада — вшанування пам'яті старозавітного пророка Йоіла. Дослідники Біблії називають різні роки його життя, і то приблизні: 836-797 рр. до н.е. (період правління царя Йоаса); 639-609 рр. до н.е. (період правління царя Йосії); трапляються у коментарях і пізніші роки. Достеменно відомо те, що у своїх пророчих текстах Йоіл сповістив про «злиття Святого Духа на всяке тіло». (Тобто, ідеться про Зішестя Святого Духа). Згодом ця теза була повторена в Апостольських Діяннях, авторство яких приписують Святому апостолу і євангелісту Луці.

В українській народній традиції Святого пророка Йоілу називають Йола і кажуть:

- На Йоли проводи осені і зустріч зими.

- Зима прийде на Йоли, або ніколи. (Такий каламбур радше сприймати за народний жарт).

- Від Йоли зима з кожним днем наближається.

- Святий Йола зиму сватає.

- Хоче Йола снігу і морозу, але осінь ще нагадує про себе, зиму не впускає.

- На Йоли зима застає зненацька.

- На Йоли зима ще не зима, та холодно...

Остаточною межею переходу від осені до зими у деяких регіонах України, зокрема північних, вважається день Казанської Божої Матері (є така ікона, але, насправді, вона українського походження), 4 листопада:

- Якщо цього дня Богородиця дощем заплаче, то зима не забариться.

Тарас ЛЕХМАН

30 жовтня — свято старозавітного пророка Осії.

За фенологічними спостереженнями, цієї пори настає «передзим'я», тобто, вже не осінь, але ще не зима. Зима ж має прийти у свято Кузьми і Дем'яна (14 листопада).

З народного календаря:

- На Осії останній лист опадає (ідеться про різні кліматичні регіони України).

- На Осії колесо з віссю до весни розлучається.

- Осія колеси ховає, а витягує полози.

- На Осії замерзла земля - грудень буде холодний.

- Осія з морозом, але без снігу завдасть шкоди озимині, бо морози можуть затягтися надовго.

У цей день господарі вважали не зайвим підремонтувати старі чи змайструвати нові сани на зиму. Не забували замінити підкови коням, щоб гриватим помчникам було легше й безпечніше ходити під час ожеледі.

На Осії, як і на Луки (31 жовтня), господині пкли хліб з борошна нового врожаю.

Тарас ЛЕХМАН

У жовтні, коли селяни завершили всі польові роботи, на них чекала ще одна важлива справа — хліб молотити.

Цей процес називався «обмолотом» і поставав у ряді обрядових дій, а не тільки прагматичної функціональної роботи. Після зажинків, жнив, обжинків він символізував останній етап щодо заготівлі хліба (зерна) та його належне зберігання. Кепкували: «Не той хліб, що на полі, не той, що в стодолі, а той, що в коморі». Такий обмолот називали «повним», «остаточним».

Молотили ціпом, розстеляючи під снопом рядна. Важка це була праця. Отож, «Хліб молотити - не язиком молоти». Навіть, траплялося, винаймали помічників, з якими розраховувалися тим же обмолоченим зерном.

Потім зерно провіювали, просіювали, відділяючи його від полови, вилучаючи кукіль, добирали посівне зерно (якнайкраще) для наступного сезону.

З плином часу дехто з багатших господарів міг придбати собі механічну молотарку. За сучасними мірками, цей технічний (але приводився в дію таки вручну) пристрій аж ніяк не назвеш ідеальним і, тим паче, не порівняєш з комбайном у полі. Та, все ж, він полегшував і пришвидшував процес обмолоту хліба, його якість, не виникало потреби у додатковій робочій силі.

Молотити хліб було справою виключно чоловіків, а просівати, провіювати - жіночих рук.

З роботою намагалися впоратися до свята апостола Луки (31 жовтня), щоб «На Святого Луки було вдосталь хліба і муки».

Тарас ЛЕХМАН